Читать «Клуб «100 ключів»» онлайн - страница 163

— І ваші інспектори супроводжують Алін на вулиці? Не розумію тільки, навіщо…

— Можливо, скоро зрозумієте…

— Ви хочете сказати, якщо тільки вас не спровадять на пенсію?

— Саме так.

— Тобто, ви підозрюєте, що я поставив вам пастку, домовившись із цією дівчиною, племінницею великого пава?

— Я зайшов до вас просто так… Запала досить тривала тиша.

— Вам відомі люди, здатні на таку авантюру, Манюєлю?

— Я знаю хлопців, які залюбки вліпили б вам кулю, але щоб так провокувати?.. Це для них надто тонко.

Потім кахикнув і додав:

— Щодо мене, то я, можливо, справді не святий… Та клянусь вам життям Алін, що до вашого приходу я нічогісінько не знав про цю історію…. А втім, ви самі скоро переконаєтесь…

Розмову було закінчено, і комісар аж ніяк не сподівався, що її раптом продовжить Алін. Цього разу вона вже не зверталася до свого коханця, і її голос звучав тихо й природно. — Зникла навіть жахлива вимова.

— Якби ви все до ладу мені розповіли, я б, можливо, вам дещо підказала б… Коли йдеться про якусь жінку, завжди варто звернутися до іншої жінки…

Пан Мітла, певно, луснув би від обурення, коли б довідався, що головний комісар Сюрте, начальник бригади, сповідається колишній повії та її бахурові, котрого до того ж вважали одним із заводіїв паризького демімонду.

Кількома словами Мегре розповів про свою нічну пригоду. Алін слухала з поважним виглядом, вже не глузуючи і не перебиваючи комісара. Коли він скінчив, вона ще якийсь час у задумі сиділа на дивані, насупивши чоло й підперши рукою підборіддя.

— У вас б її фотографія?

— Немає.

— А ви не можете піти на бульвар Курсель і допитати її сам на сам?

— Я не маю права.

— Тоді слухайте, друже… В неї, певно, дуже скрутно становище…

Мегре рвучко повернувся до неї, вражений цією заявою.

— Чому?

— А ви станьте на її місце… Молода дівчина з гарної багатої родини, племінниця видатного урядовця — і раптом викидає такого коника… Навіщо? Адже вона вас ніколи навіть не бачила, хіба що в газетах…

— І от, розігравши комедію, що могла б скінчитися зовсім кепсько для неї, вона повертається додому о восьмій годині ранку, де на неї вже чекає розлючений дядько… Хіба ж вона не знала раніше, що їй доведеться відповідати на його запитання?.. До речі, скільки років цій панночці?

— Дев'ятнадцять.

— От-от… Якщо хочете знати мою думку, то ця дівчина страшенно закохана в якогось мужчину, котрий робить з нею, що сам хоче… Вона лише виконувала його наказ і поводилася з початку до кінця так, як він їй звелів… Як тільки ви схопите його….

І вже з ноткою заздрощів у голосі додала:

— Що й не кажіть, коли їм потрібно, ці благородні можуть дать фори будь-якій шльондрі… Що ти про це думаєш, татку?

— Те, що й ти… Ця історія мені не до вподоби.

Невже, коли він вийшов на сходи, вони, переморгнувшись, розреготалися йому вслід? Комісар міг би побитися об заклад, що ні. Цілком можливо, що вони йому навіть співчували.

А втім, так чи інакше, він нічого не довідався і з важким серцем прямував зараз до бістро, де чекали на нього інспектори. Воно було зовсім близько, поруч із особняком зубного лікаря.