Читать «Клуб «100 ключів»» онлайн - страница 166

— Гаразд, ми домовились… До скорого побачення, старий…

Потім звернувся до комісара:

— Саме збирався йти додому… Він чекатиме на нас у барі на вулиці Мосьє; ле-Пренс, де завжди п'є аперитив… Це йому по дорозі… Що в нього запитати?

— Краще буде, коли ми поїдемо разом. Мерщій лови таксі.

«Хіба що скляночку вина перед обідом», — напучував його Пардон.

Мегре уже точно не пам'ятав, укотре він заходив того дня до всіляких барів. І, звичайно, не для того, щоб випити якогось там фруктового соку!

Сорокарічний Оскар Кутан, певно, через те, що мало рухався і багато пив, встиг обрости салом і показував значно більше. Відчувалося, що він пишався зі своєї посади, яку обіймав із врочистою гідністю. Ще б пак — він працював у Сорбонні! Вітаючись із ним, славнозвісні професори тиснули йому руку. Студенти, яким він охоче вичитував, часто-густо були нащадками видатних осіб і самі мали рано чи пізно стати банкірами та міністрами.

— Рекомендую: комісар Мегре, мій патрон…

— Дуже радий… А ви в нас досі не бували… Певна річ, він мав на увазі не свій дім, а Сорбонну!

— Я весь до ваших послуг, пане комісар… Завжди приємно зустрічатися з видатною людиною… Вас, певно, знає увесь світ! Мені чомусь здавалося, що ви, даруйте, огрядніший… Вищий і гладкіший… Я трохи нижчий за вас, а важу понад вісімдесят кіло… Вам що замовити?.. Скляночку ганусової?.. Жюль! Мені, що завжди, і два ганусових аперитиви для цих панів… Отже, вас цікавить хтось із наших маляток?

— Ви часом не знаєте студентки на ім'я Ніколь Прієр?

— Племінниця головного?

— Еге ж.

— О, їх ціла компанія, чоловік двадцять хлопців та дівчат… Коли б ви знали, скільки у нас із ними клопоту!

Шкода, що ніхто не наважується їх приструнчити… Приїздять, розумієте, на лекції власними спортивними машинами — та ще й якими: «ягуар», «ланчія» — кожна, певно, дорожча за ракету, і ставлять їх на стоянці викладачів…. На щастя, не у всіх викладачів є машини… Більшість їздять у метро…

— На якому вона курсі?

— Стривайте, я зараз скажу точно… Ми їх усіх знаємо, хто на якому вчиться, і курс і факультет, але одразу не пригадаєш.

Послухавши його, можна було б подумати, що вся Сорбонна тримається на його плечах.

— Ага, здається, так… Другий курс, факультет історії мистецтва… Так само, як її подруга, донька одного відомого лікаря… Така біленька, висока… Її прізвище Буе…

— А хто ще належить до цієї компанії?

— Ми називаємо їх бандою… Бандою Зірки, бо більшість із них живуть поблизу площі Зірки — авеню Ош, авеню Марсо, авеню Фош тощо… Найзухваліший серед них Марко, син якогось південноамериканського посла… Страшенний шалапут! Він їздить у блакитній машині з відкритим верхом… Завжди з дівчатами… Потім іще син Дарімана, хімічного короля… Взагалі склад банди постійно змінюється — сьогодні одні, завтра інші… Увечері вони збираються у своєму клубі і гуляють там до ранку…

— Ви часом не знаєте, де це?

— Десь поблизу авеню Гранд-Арме… На першому поверсі там ресторан, дуже дорогий, а в підвалі клуб… Туди сторонніх не пускають, тільки членів клубу… Стривайте, як же він називається?.. Весь час крутиться на язику…