Читать «Останній з могікан» онлайн - страница 205

В цю скрутну хвилю Соколине Око спромігся прослизнути до того самого дерева, що правило за прикриття Гейвордові. Більшість його вояків була неподалік, трохи по праву руч, і завзято, хоч і намарне, обстрілювала прихованого ворога.

— Ви ще юнак, майоре, — мовив розвідник і, поставивши «оленебоя» на землю, тяжко сперся на його дуло. — І, можливо, вам доведеться колись вести ціле військо проти цих гемонських мінгів. Так оце вам нагода бачити всю індіянську тактику. Метка рука, швидке око й добре укриття — ось що в ній головне. Ну, а от коли б ви мали з собою роту американських королівських стрільців, як би ви ними тут розпорядилися?

— Багнет проклав би дорогу.

— Атож, з погляду білої людини ви маєте слушність. Але в такій глушині доводиться передусім заощаджувати людей. Звісно, кінь, — провадив далі — розвідник, задумливо похитуючи головою, — кінь, хоч як це прикро, стане рано чи пізно вирішальною силою в таких боях. Тварини вправніші за людей, і зрештою нам таки доведеться вдатися до коней. Щоб підковане копито притисло мокасин червоношкірого і, раз вистріливши, він не мав змоги наладжувати рушницю вдруге.

— На цю тему краще поговоримо іншим разом, — озвався Данкен. — Чи ми будемо нападати?

— Я не бачу нічого поганого в тому, щоб у вільну хвилину розважити над дечим корисним, — відказав розвідник. — Що ж до атаки, то вона мені не дуже до смаку — завше-бо треба два-три скальпи віддати. А проте, — додав він, нахиляючи голову й наслухаючись до відгомону далекого бою, — коли хочемо стати в помочі Анкесові, цих негідників мусимо відкинути.

Обернувшись, він владним і рішучим тоном гукнув щось до делаварів їхньою рідною мовою, йому відповіли радісним криком і на даний знак усі вояки, хутко вибігли з-поза дерев, які їм правили за захисток. Видовище стількох темних постатей, що дружно вихопилися бігти, спричинило поспішний, і отже малодійовий, вогонь гуронів, Не спиняючись перевести подих, делавари широкими стрибками, — наче пантери, що кидаються на здобич, — мчали до лісу. Перед вів Соколине Око, вимахуючи своєю страшною рушницею і пориваючи інших за собою. Гурт старших і досвідченіших гуронів не дався спровокувати себе на передчасний вогонь, і тепер, підпустивши делаварів ближче, кількома влучними пострілами вони забили трьох їхніх вояків. Побоювання розвідникове справдилось. Та проте навальності делаварського наступу це не стримало. Розлютившись, делавари вдерлися туди, де переховувався ворог, і придушили всякий можливий опір.

Бій урукопаш тривав лише коротку хвилю, а далі гурони кинулись відступати і скоро добігли до протилежного краю гущавини. Тут вони укрились і почали так відчайдушно боронитись, як бороняться, бува, зацьковані звірі. У цей критичний момент, коли наслідок битви знов уліг сумніву, ззаду гуронів пролунав постріл. Куля з посвистом пролетіла звідкілясь із галявини, де стояли бобрині хижки. Зараз же за пострілом почувся голосний і моторошний бойовий поклик.