Читать «Останній з могікан» онлайн - страница 204

Увесь цей час розвідник стояв, схований за великим кущем, а вояки залягли в ущелині, через яку протікав бічний потік. Та тільки-но пролунав його тихий, хоч виразний сигнал, як індіяни, немов темні привиди, видерлися на берег і мовчки згромадились коло розвідника. Показавши їм напрямок, Соколине Око виступив перший, а за ним подалися делавари, ступаючи йому в самий слід. І якби не Гейворд з Девідом, на землі зостався б відбиток тільки однієї ноги.

Але не встиг ще весь загін вийти на відкрите місце, як ззаду почувся випал з доброго десятка рушниць. Один делавар високо підскочив у повітря, мов поранений олень, і простерся мертвий на землі.

— Оцього я й боявся! — вигукнув розвідник по-англійському і зараз же додав мовою делаварів — До сховку й відстрілюймось!

На цей наказ делавари сипонули врозбіг так хутко, що Гейворд і не зогледівся, як їх тільки двоє з Девідом лишилося стояти. На щастя, гурони відійшли й вогонь припинився. Однак такий стан тривав недовго, бо розвідник сміливо кинувся вперед, перебігаючи від дерева до дерева й стріляючи по ворогові, що звільна відступав.

Виглядало на те, що загін гуронів вельми нечисленний. Але поступово, в міру як вони відходили на свою територію, до них долучалися ще одноплемінці, і врешті сила їхнього вогню стала впорівень із вогневі делаварів. Гейворд, криючись за прикладом індіянських вояків, раз у раз стріляв із своєї рушниці. Бій розходився не в жарт і з перемінним успіхом. Поранених було мало, бо супротивники вміло ховалися поза деревами і вихилялися звідти, тільки щоб націлитись і пальнути. Щодалі справи оберталися не на користь Соколиному Окові з делаварами. Розвідник завважив це, та не знав, як лихові зарадити. Він розумів, що відступати небезпечніше, аніж тривати на місці, але бачив і те, що гурони обходять делаварів збоку, не даючи їм змоги переховуватись за деревами, а відтак і стріляти. У цю скрутну хвилю, коли видавалося, що трохи не ціле вороже плем'я їх оточує, раптом під склепінням лісу прокотилась луна войовничих криків та гримоти пострілів з того місця, де був Анкес, — тобто з долини.

Цей напад одразу приніс полегкість розвідникові з товаришами. Спостерігши рух його загону, гурони тут не далися заскочити себе зненацька, натомість там, де бився молодий могіканин, вони не зорієнтувалися в числі ворожих вояків та в їхніх замірах і виставили надто малу свою силу. Слушність такої гадки підтверджувало як те, що бій швидко пересувався вгору до гуронського селища, так і те, що натиск на розвідників загін різко послабшав. Чимало гуронів було, очевидно, перекинуто на ту ділянку, яка виявилась тепер найважливішою.

Запалюючи своїх людей словом і прикладом, Соколине Око порушив загін уперед.

Наступ у такому примітивному бою полягав у тому, щоб перебігати від прикриття до прикриття все ближче до ворога. Делавари так і вчинили, і не без успіху. Гурони мусили відступити, бій пересунувсь у глиб лісу. В заростях гуронам легше було ховатись, отож запекла боротьба затягувалася надовше, а наслідок її все лишався непевний. Делаварам знов стало сутужно, поранених у них побільшало, хоч упасти ніхто ще не впав.