Читать «Останній з могікан» онлайн - страница 174

Ораторові чи політикові з таким хистом звичайно добре ведеться у сучасників, хоч нащадки можуть і інакше до нього поставитись. Кожному слухачеві здавалось, що більше малося на увазі, аніж було сказано, і що це недосказане збігається саме з його власними нахилами та бажаннями.

Спричинивши такий настрій у своїх співплемінців, Магуа, звісна річ, переміг. Плем'я погодилось діяти обачливо, а провід цілою операцією всі в одну душу доручили ватагові, що нарадив таке мудре й слушне поводження.

Тепер Магуа, нарешті, досяг великої мети свого хитрування та заповзяття. Втрачену довіру племені цілком було повернуто, і його навіть настановлено на чолі походу. Власне, він став владарем гуронів, а вождь у них самовладніший за будь-якого монарха, надто ще коли плем'я перебуває у ворожій країні. Відкинувши, отже, маску дорадника, прибрав він поважної постави, яка личить гідності великого ватага.

У різні сторони розіслано розвідників на обстежини, шпигунам наказано скрастись до селища делаварів; решту вояків відпущено по домівках, щоб чекали там, бувши напоготові, а жінкам та дітям сказано порозходитись і сидіти тихо. По цих розпорядженнях Магуа пройшовся селищем, час від часу зупиняючись та заходячи до кого в хату — там, де, як він гадав, його відвідини можуть підлестити господаря. В друзях він скріпив упевненість, хитких підбадьорив і всім догодив. Потім завернув до власної хатини. Жінка його померла, поки він був на вигнанні, дітей Магуа не мав і жив сам один у своїй халупчині. Була це та сама напівзруйноваиа відлегла будівля, що в ній оселився й Девід. Коли Магуа траплялося заставати там псалміста, — що, зрештою, бувало не часто, — він дивився на гостя з гордовитою зневагою.