Читать «Останній з могікан» онлайн - страница 173

Виряджено ще кількох переслідувачів у погоню за втікачами, по чому ватаги почали поважну нараду. Багато різних заходів висували по черзі старіші вояки, і кожного Магуа вислуховував мовчки й шанобливо. В хитрому дикунові ожило його лукавство й самовлада, і він простував до своєї мети обачливо та вміло. Лишень коли кожен висловив свою думку, налагодився й він забрати голос. До того ж його словам додала ваги та обставина, що повернулись декотрі переслідувачі і доповіли, що втікачі, за всіма ознаками, знайшли притулок у сусідньому таборі делаварів, цих непевних союзників їхніх. Магуа скористався цією новиною, коли викладав свій план. Як і слід було гадати, враховуючи красномовство й хитрощі гурона, цей план його схвалено було одностайно.

Читачеві вже відомо, що, в згоді з індіянським звичаєм, сестер, тільки вони прибули до селища гуронів, розлучили одну з одною. Магуа швидко зрозумів, що, тримаючи в себе молодшу сестру, він запевнить собі владу над старшою. Отож Еліс він залишив у гуронському селищі, а Кору, яка, власне, його й обходила, на певний час довірив сусідньому племені. Цей останній захід, крім усього іншого, мав на меті ще й підлестити ненадійних союзників виявленим довір'ям.

Ані на мить, як це й властиво дикунам, не забуваючи про помсту, Магуа, проте, не скидався своїх особистих планів на дальше майбутнє. Юнацькі дурисвітства й зраду мусив він спокутувати тривалою упокореністю, перше ніж знов міг би тішитись довірою свого племені, — а без довіри ж неможливе ніяке старшинство поміж індіян. У цій делікатній і складній ситуації спритний гурон не гребував бодай найменшою можливістю збільшити свій вплив. Одним з найудатніших його досягнень на цій ниві було те, як він здобув своєму плем'ю прихильність їхніх могутніх та небезпечних сусідів. В наслідках він не ошукався: гурони-бо теж улягають людській природі, що спонукає цінувати самих себе міркою чужої думки.

Однак, складаючи ці пожертви в ім'я загалу, Хитрий Лис ніколи не випускав з ока власних цілей. А що несподівана втеча бранців порушила його плани, то Магуа мусив тепер запобігати ласки в тих, кому ще недавно він просто накидав свою волю.

Декотрі ватаги пропонували напасти на делаварів зненацька, захопити їхній табір, а воднораз і бранців відібрати. Адже ж усі були згодні, що їхні честь та інтереси, як також мир і щастя душ померлих гуронів, вимагають невідкладної помсти. Але такі небезпечні й ризикові плани Магуа не важко було відхилити. Він доречно виказав усю їх ненадійність та хибність і аж по цьому зважився висунути свої власні пропозиції.

Почав він з того, що підлестив себелюбству слухачів: це завжди певний засіб привернути увагу. Перелічивши різні нагоди, при яких гурони мужньо відплачували за зневагу, він заходився ревно вихваляти цноту розуму. Ця властивість, мовив він далі, становить посутню різницю між бобрами та іншими звірами, між людьми й тваринами і, насамкінець, між гуронами та рештою людського роду. Достатньою мірою змалювавши принади обачливості, він завів мову про те, як цю рису можна приточити до теперішнього становища плем'я. Їхній блідолиций батько, сказав він, зизим оком дивиться на них, відколи томагавки їхні забагрилися кров'ю; з другого ж боку, в них поруч народ, такий самий численний, як і вони, але з іншою мовою, з іншими інтересами, ворожий їм і ладний скористатись хоч і яким приводом, аби посварити гуронів з великим білим ватагом. Тоді заговорив Магуа про всі їхні знегоди: про винагороди, яких вони мають сподіватись за давні свої заслуги, про те, як далеко вони від своїх ловецьких грунтів і рідних селищ, про те, що треба в цій скруті радше на розум спиратись, аніж на почуття. Але коли він збагнув, що тільки старші вояки похваляють його стриманість, а чимало найзапальніших та найбільш визначних вояків неприхильно сприймають ці обхідні плани, Магуа хитро спровадив мову до теми, їм найлюбішої. Він прямо заявив, що завдяки їхній мудрості можлива повна й цілковита перемога. При цьому він дав на здогад: коли вони поведуться з належною обачністю, їм забезпечено такий успіх, що ненависного ворога буде вибито до ноги. Одне слово, він так наколотив войовничості з хитрістю, а ясного з темним, що підхлібив і старших, і молодших і в усіх збудив надії, дарма що ніхто не міг би сказати, що гаразд зрозумів його заміри.