Читать «Останній з могікан» онлайн - страница 171

Тим часом наймоторнішим та найкмітливішим юнакам наказано розвідати узлісся довкіл галявини, щоб упевнитись, чи не задумують чого лихого непевні їхні сусіди, делавари. Від хати до хати забігали жінки й діти, і все селище знов посіла неймовірна метушня. Поступово, однак, безлад цей улігся, і кілька найстаріших та найповажніших ватагів зібралося в хатині на нараду.

Незабаром багатоголосий гамір сповістив, що повертається один із загонів, посланих на розвідини. Юрба зокола розступилася і пропустила до хатини декількох вояків разом з нещасливим чаклуном, що його на такий довгий час розвідник позбавив волі.

По-різному ставилися гурони до свого чаклуна: хто щиро вірив у чаклунську силу, а хто вважав його за ошуканця, — але цим разом його вислухано з найглибшою увагою. Коли він скінчив свою коротку мову, наперед виступив батько хворої індіянки й у кількох виразистих словах виклав те, що він знав. Обидві ці розповіді дали певний напрямок дальшим пошукам, що їх було тепер проваджено з належною індіянам обачливістю.

Замість безладним гурмом кинутись до печери, обстежити її доручили десятьом наймудрішим і найхоробрішим воякам. А що баритись не можна було, призначені одразу ж підвелись і вийшли. Перед входом у печеру молодші з них пропустили вперед старших і так одні за одними ввійшли в низький і темних прохід, ступаючи твердою ходою, як вояки, готові на все задля добра загалу, хоча в глибині душі кожен і не мав певності щодо ворога, з яким доведеться спіткатись.

Передня частина печери тонула в тиші й понурості. Жінка лежала на тому самому місці й у тій же позі, дарма що декотрі з присутніх запевняли, що бачили на власні очі, як її відносив до лісу гаданий «лікар від білих людей». Ця видима розбіжність з історією, що розповів батько недужої, природно, звернула на нього погляди всіх присутніх. Роздратований цим мовчазним звинуваченням та й сам знепокоєний такою несподіванкою, ватаг підступив до ложа хворої, нахилився й недовірливо глянув їй в обличчя. Дочка його була мертва.

Щире батьківське почуття на хвильку перемогло, і, пойнятий горем, старий вояк затулив очі рукою. Але зараз же він опанував себе, подививсь на своїх товаришів і, показуючи на трупа, сказав мовою свого народу:

— Жінка мого молодого вояка пішла від нас. Великий Дух сердитий на своїх дітей.

Скорботну звістку сприйнялося в глибокій мовчанці. Коли перегодом один старіший індіянин якраз хотів щось сказати, з суміжної переділки печери під самі ноги воякам викотилась якась темна річ. Не знаючи, що воно за проява, ввесь гурт аж відсахнувся трохи і в подиві вирячив на неї очі. Тільки-но ця дивовижа потрапила в смугу світла, як усі побачили скривлене, але все так само люте й похмуре обличчя Магуа. Вражені цим відкриттям, індіяни не стримались од вигуків.

Зрозумівши, в якому Магуа становищі, гурони зблиснули ножами, й скоро пута на його руках і ногах було розтято, а з рота йому видерто кляп. Ватаг звівся на рівні ноги й обтрусився, наче лев, що вибрався з лігва. Ані слова не вихопилось у нього, а тільки рука судомно стисла колодку ножа та очі спідлоба обвели всіх вояків, мовби шукаючи, на кому зігнати перший порив мстивості.