Читать «Останній з могікан» онлайн - страница 160

— І заради мене теж, — доповнив її слова юнак, ніжно стискуючи дівчині долоню обома руками.

Невинний і здивований погляд у відповідь вмусив Данкена висловитись ясніше.

— Тут не пора й не місце барити вас егоїстичними бажаннями, — мовив він. — Але чиє серце, так переповнене, як моє, не хотіло б поділитись бодай частиною свого тягаря? Кажуть, ніщо так людей не зближує, як спільна недоля. Те, що ми з вашим батьком перетерпіли задля вас, з'ясувало майже все поміж нами.

— А люба Кора, Данкене? Певно, її ж не забули?

— Не забули! Авжеж-бо ні. Ще й як за неї переживали! Шановний ваш батько любить обох вас однаково, от хіба я… Ви пробачте, Еліс, але мені здається, що її достойності трохи…

— Тоді ви не знаєте, чого моя сестра варта! — перебила його Еліс, висмикуючи руку. — Про вас вона завжди каже як про найдорожчого друга.

— Я дуже радий бути їй близьким другом, — поспішив одказати Данкен. — Хай навіть тісніша буде наша дружба. Але щодо вас, Еліс, то з ласки вашого батька я хотів би мати надію на ближчий і більш інтимний зв'язок.

Еліс затремтіла раптово й на хвильку одвела погляд убік, засоромившись; проте скоро опанувала себе, принаймні зовні.

— Гейворде, — сказала вона, дивлячись юнакові в лице з дитинною довірою й невинністю, — не вимагайте від мене нічого, перше ніж я попрошу благословення в батька!

«Більш я й не повинен казати, а от менше — я не міг», — подумки почав уже юнак, коли це хтось легенько ляснув його по плечі. Скочивши на ноги, він обернувся і просто перед себе побачив темну постать і злостивий вид Магуа. Глибокий горловий сміх дикуна прозвучав Данкенові в цю мить, наче пекельний дияволів регіт. В раптовому пориві він мало не кинувся на гурона — хай би доля їхня вирішилась у смертельному двобої! Але не мав він ніякої зброї, не певен був, чи Магуа сам один, та ще ж на ньому лежала й відповідальність за безпеку дівчини, дорожчої йому тепер над усе в світі, — отож він і зрікся розпачливого наміру.

— Чого ти хочеш? — запитала Еліс, покірно складаючи руки на грудях і страх за долю Гейворда силкуючись приховати під маскою холодної байдужості, звичайної для неї, коли вона розмовляла із своїм викрадачем.

Обличчя врадуваного індіянина знов посуворішало, хоч усе-таки він обачливо відступив перед загрозливим поглядом білого. Гостро подивившись на обидвох своїх бранців, Магуа станув убік і привалив колодою двері, але не ті, що ними ввійшов Данкен. Аж тепер Гейворд зрозумів, яким це чином застукано їх зненацька. Подумавши, що вже настав кінець, він притис Еліс до грудей, готовий і на смерть у такому товаристві. Одначе Магуа щось зовсім і не квапився натішитись помстою. Найперше він хотів унеможливити втечу новому бранцеві: індіянин навіть не глянув удруге на непорушні постаті серед печери, поки не позбавив остаточно їх надії втекти через той вихід, яким він сам скористався. Міцно притиснувши до себе тендітну дівчину, Гейворд пильно спостерігав за всіма його рухами. Як гордощі, так і очевидна безнадійність становища не дозволяли юнакові просити милості у ворога, якого він не раз був перемагав. Закінчивши свою роботу, Магуа підійшов до полоненців і сказав по-англійському: