Читать «Останній з могікан» онлайн - страница 156
Фенімор Купер
Велика порожнина в скелястому масиві простими, але винахідливими перегородками з каменю, галуззя та кори була поділена на багато осібних приміщень. Отвори вгорі пропускали денне світло, а вночі тут послуговувалися натомість вогнищами та смолоскипами. В цій печері гурони хоронили найцінніше своє добро, і зокрема те, що належало всьому племені. Сюди ж таки помістили, як виявилося і хвору жінку, гадану жертву злого духа, — мовляв, через каміння йому важче доступитись, аніж через листяну покрівлю хатини. Комірчина, куди завітали Данкен і його провідник, саме й була вділена для недужої. Гурон підійшов до її лежанки, круг якої стояв гурт жінок, а Гейворд з подивом помітив серед них свого зниклого друга — Девіда.
Одного погляду вистачило Данкенові переконатись, що вилікувати цю хвору — понад його сили. Вона лежала, наче паралічем розбита, байдужа до всього навколо і, на щастя, нечула до своїх страждань. Гейворд навіть втішився, що його крутійство стосуватиметься людини, занадто слабої, щоб її обходили успіх чи неуспіх цих маніпуляцій. Отож легенькі докори сумління за ошуканство притихли, і Данкен уже почав обдумувати, як найвідповідніш відіграти свою роль, аж нараз він побачив, що його випереджують і саме спробою появити силу музики.
Гемет ще перед приходом Данкена та індіянина лагодився був до духовного співу; тепер же він на хвильку забарився, але потім гаки подав тон своєю сопілкою і розпочав гімн, що мав би сподіяти чудо, коли б була достатня віра в потугу. Ніхто псалмістові не став ви заваді — індіяни поважали його причинність, а Данкен радий був хоч би й такій затримці. Ще не завмерли останні ноти Геметового співу, як Гейворд аж здригнувся з несподіванки, почувши позад себе чийсь підмогильний голос, що вторував співакові. Оглянувшись, він побачив у темній закутині печери пелехатого звіра, що сидів на задніх лапах, без угаву розколихував тулуба і гаркувато муркотів якщо не слова, то, в усякому разі, мелодію псалма.
Легше уявити, аніж змалювати, як вразив Девіда цей незвичайний відлунок. Очам своїм не вірячи, він весь занімів з великого дива. Почуття, яке він схильний був вважати за зчудування (але яке більше скидалося на страх), вибило йому з голови хитро задуманий план сповістити Гейвордові важливу новину. Він тільки вигукнув: «Вона близько й чекає на вас!» — і прожогом вибіг з печери.
РОЗДІЛ XXV
В. Шекспір, «Сон літньої ночі»
Смішне й урочисте дивно перемішались у цій сцені. Звір усе ще погойдувавсь невтомно, але його кумедні спроби наслідувати Девіда одразу ж і припинились, як псалміст покинув поле дії. Геметові слова сказано було по-англійському, і Данкенові вони видались не без прихованого змісту, хоч тим часом ще не зрозумілого. Міркуванням на цю тему хутко поклав край ватаг, підійшовши до ложа хворої і відігнавши жінок, які з'юрмилися тут побачити вмілість незнайомцеву. Йому скорилися мовчки й неохоче. А коли в лункому скелястому проході завмер останній відгомін від стуку вхідних дверей, він показав на свою непритомну дочку й сказав:
