Читать «Принц Хаосу» онлайн - страница 102

Я виконав те, що обіцяв, під затихаючу мелодію гітари і далекого голосу Сари К. Трава була казково м'якою. Туман кружляв у мене в голові. Вицвітаючи до чорноти.

А потім, а потім… А потім, сер…

Іду. Я йду, майже пливу по каліфорнійських вуличних торгівельних рядах, де я бував так часто. Виводки малечі, подружні пари з діточками, жінки з пакетами, що йдуть мимо, слова задавлені звуками з динаміків музичних крамниць. Обіцяючі притулок казкові оазиси, аромати делікатесів в повітрі, зазиваючі вивіски розпродажів.

Іду. Повз аптеки. Повз взуттєву крамницю. Повз кондитерську…

Вузький коридор-провулок ліворуч. Ніколи не помічав його. Треба б подивитися…

Дивно, звідки тут килим… І свічки у високих свічниках, і бра, і канделябри над вузькими скринями. На стінах мерехтить волога…

Я повернув назад.

Повертати було нікуди. Вулиця зникла. Коридор упирався в стіну. На ній висів невеликий гобелен, що зображав дев'ять фігур, які дивилися на мене. Я знизав плечима і знову повернувся.

— Щось ще залишилося від твоїх заклинань, дядьку, — зауважив я. — Займемося ними.

Іду. Тепер в тиші. Вперед. Туди, де мерехтять дзеркала. І я згадав: давним-давно я бачив цей коридор, і його вигин — як я раптом усвідомив — був не зовсім звичайний для Замку Амбера. Коридор був там, на крайці спогадів… юний я, що йде цією дорогою, без супроводу… але я розумів, що ціна цих мемуарів — втрата контролю тут, у сні-заклинанні. Я неохоче розлучився з картинкою з юності і звернув увагу на невелике овальне дзеркало зліва.

Я посміхнувся. Віддзеркалення відповіло. Я висунув язика, і у відповідь мені відсалютували тим же.

Я рушив далі. Лише через пару кроків я зрозумів, що у відображення — демонічна форма, в той час як у моєї персони її не було.

Праворуч хтось тихо прочистив горлянку. Обернувшись, я побачив усередині оправленого в чорний ромб свого брата Мандора.

— Милий хлопчик, — оголосив він, — король помер. Хай буде процвітати твоя найясніша персона, як тільки вона зволить зійти на трон. Найкраще краще буде, якщо ти поспішиш повернутися для коронації на Край Світу, з нареченою Каменя або без.

— Ми влипли в деякі проблеми, — сказав я.

— Для тебе немає зараз нічого більш значущого. Твоя присутність при Дворі — важливіша.

— Ні, важливіші мої друзі.

Швидкоплинна усмішка торкнула його губи.

— У тебе буде ідеальна позиція для захисту друзів, — сказав він, — і помсти ворогам.

— Я повернуся, — сказав я, — скоро. Але не для того, щоб коронуватися.

— Як хочеш, Мерлін. Твоя присутність бажана.

— Я нічого не обіцяю, — сказав я.

Мандор хмикнув, і дзеркало спорожніло.

Я відвернувся. Я пішов далі.

Ще сміх. Зліва. Моя мати.

З червоної рами з різьбленими квіточками вона дивилася на мене: пильно, з виразом безмежних веселощів.

— Шукай його в Пеклі! — Сказала вона. — Шукай його в Пеклі!