Та не заговорять,Не розкажуть сміючися…З псами їсти й пити…Бідна моя головонько!Що мені робити?»Сирота-собака має свою долю,Має добре слово в світі сирота;Його б'ють і лають, закують в неволю,Та ніхто про матір на сміх не спита,А Йвася спитають, зараннє спитають,Не дадуть до мови дитині дожить.На кого собаки на улиці лають?Хто голий, голодний під тином сидить?Хто лобуря водить?Чорняві байстрята…Одна його доля – чорні бровенята,Та й тих люде заздрі не дають носить.
IV
Попід горою, яром, долом,Мов ті діди високочолі,Дуби з гетьманщини стоять.У яру гребля, верби в ряд,Ставок під кригою в неволіІ ополонка – воду брать…Мов покотьоло – червоніє,Крізь хмару – сонце зайнялось.Надувся вітер; як повіє —Нема нічого: скрізь біліє…Та тілько лісом загуло.Реве, свище заверюха.По лісу завило;Як те море, біле полеСнігом покотилось.Вийшов з хати карбівничий,Щоб ліс оглядіти,Та де тобі! таке лихо,Що не видно й світа.«Еге, бачу, яка фуга!Цур же йому я лісом!Піти в хату… Що там таке?От їх достобіса!Недобра їх розносила,Мов справді за ділом.Ничипоре! дивись лишень,Які побілілі!» «Що, москалі?..Де москалі?» «Що ти? схаменися!»«Де москалі, лебедики?»«Та он, подивися».Полетіла КатеринаІ не одяглася.«Мабуть, добре МосковщинаВ тямку їй далася!Бо уночі тілько й знає,Що москаля кличе».Через пеньки, заметами,Летить, ледве дише,Боса стала серед шляху,Втерлась рукавами.А москалі їй назустріч,Як один, верхами.«Лихо моє! доле моя!»До їх… коли гляне —Попереду старший їде.«Любий мій Іване!Серце моє коханеє!Де ти так барився?»Та до його… за стремена…А він подивився,Та шпорами коня в боки.«Чого ж утікаєш?Хіба забув Катерину?Хіба не пізнаєш?Подивися, мій голубе,Подивись на мене:Я Катруся твоя люба.Нащо рвеш стремена?»А він коня поганяє,Нібито й не бачить.«Постривай же, мій голубе!Дивись – я не плачу.Ти не пізнав мене, Йване?Серце, подивися,Їй же богу, я Катруся!»«Дура, отвяжися!Возьмите прочь безумную!»«Боже мій! Іване!І ти мене покидаєш?А ти ж присягався!»«Возьмите прочь!Что ж вы стали?«Кого? мене взяти?За що ж, скажи, мій голубе?Кому хоч оддатиСвою Катрю, що до тебеВ садочок ходила,Свою Катрю, що для тебеСина породила?Мій батечку, мій братику!Хоч ти не цурайся!Наймичкою тобі стану…З другою кохайся…З цілим світом…Я забуду,Що колись кохалась,Що од тебе сина мала,Покриткою стала…Покриткою… який сором!І за що я гину!Покинь мене, забудь мене,Та не кидай сина.Не покинеш?..Серце моє,Не втікай од мене…Я винесу тобі сина».Кинула стременаТа в хатину. Вертається,Несе йому сина.Несповита, заплаканаСердешна дитина.
