Читать «Чари країни Оз» онлайн - страница 7

— То ти ніколи не бачив Смарагдового міста в країні Оз?

— Ніколи.

— Ну, а я, — сказав Ном, — знав усіх їх, і можеш здогадатися, що я їх не люблю. І під час своїх мандрів я весь час міркував, як помститися. Тепер, зустрівши тебе, я бачу спосіб, як завоювати країну Оз і самому стати там Королем, а це краще, ніж бути Королем Номів.

— А як же ви це зробите? — здивовано спитав Кікі Ару.

— То вже моя справа. Насамперед я хочу домовитися з тобою. Скажи мені таємницю, як перекидатись у що хочеш, і я дам тобі повну кишеню самоцвітів — найбільших і найкращих з усіх, які маю.

— Ні, — відказав Кікі, бо зрозумів, що ділити свою могутність із кимось небезпечно для нього самого.

— Я дам дві кишені самоцвітів, — пообіцяв Ном.

— Ні, — відказав Кікі.

— Я тобі віддам усі самоцвіти, які маю.

— Ні, ні, ні! — вигукнув Кікі, що вже почав боятися.

— Ну, тоді, — сказав Ном, дивлячись на юнака лихим оком, — я скажу господареві заїзду, що ти вкрав золотого, і він віддасть тебе тюремникам.

Кікі на ту погрозу тільки засміявся.

— Поки він це зробить, я перекинусь левом і роздеру його на шматки, або ведмедем — і з’їм його, або мухою — і залечу кудись так, що він мене не знайде.

— Ти справді можеш творити такі дива? — спитав старий Ном, зацікавлено дивлячись на нього.

— Авжеж, — запевнив Кікі. —Я можу обернути вас у паличку, або в калюжу, або в камінь, і покинути тут, при дорозі.

Лихий Ном трохи здригнувся, почувши це, але йому ще дужче закортіло заволодіти великою таємницею. Трохи згодом він почав знову.

— Я тобі скажу, що я зроблю. Якщо ти, відкривши свою таємницю, допоможеш мені завоювати Оз і обернути моїх тамтешніх ворогів у палички або в каменюки, я згоден поставити тебе правителем Озу, а сам стану твоїм першим міністром і дбатиму, щоб твоїх наказів дотримувалися.

— Допомогти допоможу, — відказав Кікі, — але таємниці не відкрию.

Нома ця відмова так розлютила, що він з люті довго підскакував, задихався й бризкав слиною, поки врешті погамував себе. Та юнак нітрохи не злякався. Він тільки сміявся з лихого старого Нома, а той казився ще дужче.

— Облишмо це, — сказав він, коли Коструббо трохи заспокоївся. — Я не знаю тих людей із країни Оз, яких ви згадували, отже, вони мені не вороги. Коли вони витурили вас із вашого королівства, це ваша справа, не моя.

— Невже тобі не хочеться стати Королем такої прекрасної країни Чарів? — спитав Коструббо.

— Хочеться, — відказав Кікі. —Але ви самі хочете бути Королем, і це нас пересварить.

— Ні, — сказав Ном, знову пробуючи обдурити його. — Мені, як подумати, не кортить стати Королем Озу. Мені й жити в тій країні не дуже кортить. Я хочу насамперед помотатись. А коли ми зуміємо завоювати Оз, я здобуду стільки чарів, що зможу відвоювати й своє власне Королівство Номів, тож я вернусь до себе й житиму в своїх підземних печерах — вони більше схожі на домівку, ніж поверхня землі. І ось що я тобі пропоную: допоможи мені завоювати Оз і помститись, та ще відняти чари в Глінди й Чарівника, — а потім я поставлю тебе Королем Озу.