Читать «Чари країни Оз» онлайн - страница 6
Ліман Френк Баум
— Я не знав, що ви тут, — сказав Кікі.
— А я з’явився після тебе, — пояснив химерний дідок.
— Хто ви такий? — спитав Кікі.
— Мене звуть Коструббо. Я був Королем Номів, але мене витурили з моєї країни, і тепер я мандрівець.
— А за що вони вас витурили? — спитав його юнак.
— Та тепер така мода пішла — Королів витурювати. Я був добрим Королем — для себе, звісно, — але оті жахливі люди з Озу не давали мені спокою. Довелося зректись трону.
— А що це означає?
— Це означає, що тебе витурюють. Але поговорімо про щось приємніше. Хто ти і звідки прибув?
— Мене звуть Кікі Ару. Досі я жив на горі Жвак, у країні Оз, але тепер я мандрівець, як і ви.
Король Номів проникливо подивився на нього.
— Я чув, як та пташка сказала, ніби ти перекинувся сорокою, тоді знову людиною. Це правда?
Кікі завагався, але вирішив, що, заперечувати не варто.
Йому здалося, що сказавши правду, він видасться значнішою персоною.
— Ну… правда, — відповів він.
— То ти Чарівник?
— Ні, я вмію тільки перекидатись, — признався він.
— Ну, це дуже добрі чари, — сказав старий Коструббо. — Я сам колись володів такими ж чарами, але мої вороги відняли їх у мене. І куди ти прямуєш тепер?
— Іду до заїзду — по вечерю й на ночівлю, — відповів Кікі.
— А гроші, щоб заплатити за це, ти маєш? — спитав Коструббо.
— Одне золоте кружальце.
— Украдене, до речі. Дуже добре. І радієш, що ти лихий.
Іще краще. Ти мені подобаєшся, юначе, і я піду з тобою до заїзду, якщо ти пообіцяєш мені за вечерею не їсти яєць.
— Ви не любите яєць? — спитав Кікі.
— Я боюсь їх, бо вони небезпечні! — відказав Коструббо, здригнувшись.
— Гаразд, — погодився Кікі. —Я не замовлятиму яєць.
— Тоді ходімо, — сказав Ном.
Коли вони ввійшли до заїзду, господар насуплено глянув на Кікі й мовив:
— Я ж тобі казав, що без грошей їсти не дам.
Кікі показав йому золотого.
— А ви? — спитав господар, повернувшись до Коструббо. — Маєте гроші?
— Я маю щось краще, — відповів старий Ном і, вийнявши з однієї кишені торбинку, висипав з неї на стіл купку блискучих самоцвітів — діамантів, рубінів і смарагдів.
Господар одразу зробився дуже чемний з цими чужинцями. Подав їм чудовий обід, а поки вони їли, молодий Верхотур спитав свого товариша:
— Де це ви взяли так багато самоцвітів?
— Можу сказати, — відповів Ном. — Коли оті нахаби з Озу відняли в мене королівство — тільки тому, що це було моє королівство і я хотів правити ним, як мені подобається, — то сказали, що я можу взяти стільки самоцвітів, скільки зумію винести. А я мав на своєму вбранні багато кишень, то й понасипав їх повні. Самоцвіти дуже добре мати з собою в мандрах, за них можна купити будь-що.
— Вони кращі за золоті кружальця? — спитав Кікі.
— Найменший із цих самоцвітів вартий сотні золотих монет — таких, як ти вкрав у того старого.
— Не говоріть так голосно, — злякано попросив Кікі. —А то ще хтось почує.
Після вечері вони обидва вийшли прогулятись, і колишній Король Номів сказав:
— А ти знаєш Кудлача, Страхопуда, Залізного Дроворуба, Дороті, Озму і все оте кодло з Озу?
— Не знаю, — відповів юнак. — Я весь час жив на горі Жвак, поки не втік учора через Мертву Пустелю в подобі яструба.