Читать «Скарб Зеленого Байраку» онлайн - страница 50

Усе заросло бур’янами. Те, що опинилося похованим у землі після першого нападу кочовиків, так ніхто й не чіпав.

Протягом багатьох століть вітри нанесли грунт, дощі розмили горбки, зрівняли ями, і земля сховала у своїй глибині залишки минулого життя. Тільки коли-не-коли плуг вивертав на поверхню шматки каменів.

Люди забули, де стояла давня Акра, у пам’яті зосталася тільки назва міста. В туманних, уривчастих свідченнях древніх письменників згадувалося, що на південь од Пантікапея колись красувалися міста Акра, Кітей, Кіммерік і Єрмізій з пристанями.

Вчені збирали відомості про ці міста. Вони добре знали їхні сумні історії, знали, що робили мешканці, якою мовою розмовляли, яким богам поклонялись, але де стояло місто Акра, вчені достеменно не знали і довго шукали його, але марно.

Археолог скінчив розповідь про життя древнього міста Акри словами:

— Тепер ви розумієте, яка трагедія сталася тут понад дві тисячі років тому?

Вчений глянув на слухачів. А ті дивилися на нього, і їм невтямки було, чому оповідач точно казав про два тисячоліття, що минули з дня загибелі міста: адже лихо могло скоїтися набагато раніше або пізніше. Робітники запитали, чому він так упевнено визначив дату.

— Даруйте мені. Я захопився, малюючи картину загибелі міста, і, мабуть, дещо пропустив. Пам’ятаєте, я згадував про монети — золоті і срібні. Науці відомо, коли і де їх карбували. Частину — в Пантікапеї, декотрі — в Афінах, кілька — в Херсонесі та інших містах стародавньої Греції. Найпізніші з них дають майже точну дату загибелі міста. Зрозуміло?

— Цілком. А коли зроблено камею?

— Постараюся відтворити її історію. Мабуть, вона досить складна, — почав Микола Львович, виймаючи з кишені піджака коробочку. — Камею вирізьблено з багатошарового, різнобарвного агата, дуже твердого каменя. Різьбив її майстер Фемістокл, грек. Різьбар — митець високої культури і великий художник, до того ж знавець каменів. Насамперед він зняв червонувато-бурий шар агата і залишив його в тих місцях, де йому потрібен був цей колір. Те саме він зробив і з білим шаром агата, залишивши його тільки для зображення обличчя жінки. Найтемніший шар, майже чорний, він не чіпав. Завдяки цьому зображення вийшло багатобарвне і дуже чітке на темному тлі.

Шари агата розміщені трохи похило. От різьбар і використав різні відтінки червоно-бурого кольору. Волосся зробив з темнішого — він майже не просвічується — шару каменя. Туніку — одяг богині вирізав із світлішого шару, він ближчий до червоного, але просвічується дужче. Крізь нього мовби видно плече. І здається, під тунікою дихає живе тіло.

Голівка трохи схилена. Роздивляючись обличчя її, вродливе й горде, ми бачимо в ньому задуму, смуток. І цей вираз яскраво видно, хоча голова й маленька — щонайбільше два сантиметри заввишки. Певно, художник прагнув передати смуток, навіяний втратою якоїсь надії, але я хочу сказати інше. Мене вражає мистецтво майстра — творця камеї.