Читать «Скарб Зеленого Байраку» онлайн - страница 51

Погляньте на ці найтонші бганочки одежі. Вона ніби зроблена з пофарбованого полотна. А які плавні й округлі лінії плечей та грудей! І все виконано без збільшувального скла, тільки за допомогою шматочка заліза і дрібного наждаку, яким різьбар на простому станку стирав шар за шаром твердий камінь, — мовив археолог, сам, здавалося, зачудований терпінням і винахідливістю митця. — Скільки ж часу треба було, щоб вирізьбити волосся, укладене в таку гарну зачіску? — Вчений задумався, відтак, наче б упевнившись у своїх гадках, вів далі: — Тільки той, хто любить жінку і мистецтво, міг створити цю камею. Важко точно сказати, коли ЇЇ зроблено, ясно одне — час її виготовлення близький до періоду розквіту античного мистецтва.

Віктор попросив у вченого камею. Якусь хвилю дивився на неї, потім промовив:

— Камінь вічності і вічного мистецтва.

Юнак повторив те, що сказав у давнину творець камеї Фемістокл.

Пізно восени поїхали з розкопок археологи і робітники. В управлінні будівництва ухвалили перевести будівництво містечка для робітників в інше місце. Це цілком зрозуміло, адже вчені розкопали поселення стародавніх людей. У музеї тісно, всього не покажеш, а на руїнах городища навіть необізнаний довідається, як по книжці, про життя в давнину.

Віктор працював на руднику, але щосуботи їхав у місто, на квартиру Миколи Львовича. Учений завжди радо зустрічав хлопця. Віктор слухав цікаві розповіді археолога, оглядав у музеї різні вироби і, йдучи назад, ніс книжки з історії. Він твердо вирішив оддати своє життя найцікавішій, на його думку, науці — історії стародавнього світу.

Микола Львович бачив його жадібну цікавість до науки, складної та нелегкої, але захоплюючої, і всіляко підтримував юнака.

Восени 1941 року Віктор мав складати екзамени в університет.

Під час відпустки юнак допомагав ученому розбирати знахідки у стародавньому місті. Це вони з Миколою Львовичем любовно поклали камею Фемістокла на чорному оксамиті ближче до скла, щоб відвідувачі легко могли її роздивитись.

Про камею писали в газетах і журналах, друкували фотографії. Побачив Віктор і своє фото. Микола Львович показував Вікторові численні журнали з фотографіями та статтями.

Взимку 1941 року стародавнє місто, яке бачило безліч нападів, зазнало численних руйнацій, місто, у музеї котрого зберігалася камея Фемістокла, окупували фашисти.

Десятки тисяч мирних людей гітлерівці зганяли до протитанкових ровів і байдуже вбивали.

Тих, хто зоставався, фашисти прирікали на повільну смерть від голоду і нестатків.

Микола Львович, Вікторові батьки, брат і сестра загинули від рук загарбників.

Багато цінностей, що зберігалися в музеї, вчені встигли вивезти на Кавказ, але частину ящиків уже навантажених на баржу, спіткало лихо. Авіаційна бомба влучила у корму баржі, і вона наполовину затонула біля причалу. Те, що лишилося, рятувати було нікому.

Віктор нічого цього не знав, коли почалася війна, він прийшов до військового комісаріату Керчі проситися на фронт. Міцного, здорового хлопця, який чудово знав мотори, направили в танкове училище. Закінчивши його, молодий командир почав нове життя, повне небезпек.