Читать «Скарб Зеленого Байраку» онлайн - страница 22

Усміхнулася вчителька:

— Це так, слух і музикальна пам’ять у тебе чудові, але цього замало. Он лежать ноти, ти їх не розумієш, а я легко читаю і знаю, якої висоти звук, що його передає значок-нота. Пташка теж співає, добре чи погано, її ніхто не вчив, а людина може навчитися співати якнайкраще.

Ганна не знала, як уже й дякувати вчительці.

Другого дня Ольга Іванівна разом з Оксаною купили потрібні підручники. І почала Оксана вчитися.

Ольга Іванівна полюбила свою ученицю. Часто й ночувати лишала в себе.

Одного вечора у Ольги Іванівни зібралося кілька її колег-вчителів. Незабаром прийшла і Оксана. Спершу вона трохи зніяковіла перед незнайомими, а потім спокійно відповідала на всі питання.

Це був ніби екзамен, незвичайний, але серйозний. Оксані ставили питання спочатку прості, потім складніші.

І дівчина непогано склала цей екзамен, хоч на деякі питання і не відповіла. Вчителі зрозуміли, що Оксана — здібна, добре розвинена і, головне, уміє думати.

На другий день в учительській розмовляли про Оксану. Ольга Іванівна доводила, що допитлива обдарована дівчина повинна здобути освіту. їй треба вчитися в гімназії.

До баронеси пішли поважні вчителі.

Трохи здалеку почав викладач російської мови Ілля Іванович Покровський:

— Багатьох учениць я бачив за тридцять років викладання в гімназіях. Різні були: старанні й ліниві, тупі і здібні, але такої, як Оксана Толок, у мене не було. Ця дівчина — мов коштовний камінь. Коли цей камінь огранити наукою, то йому й ціни не складеш. Ми повинні допомогти їй досягти того, на що вона здатна.

Баронеса скривилась, тонкі губи хоч і зібралися в люб’язну усмішку, — з цим учителем рахувалася навіть норовлива пані директриса, — але очі стали злі, і вона сказала:

— Мені відомо, пане Покровський, що уже й ви почали гранити цей коштовний камінь. Але пам’ятайте одне: доки я тут, вона в гімназії не буде. Дочку покоївки і конюха, дочку вбивці Едуарда Шнейдера не можна приймати до гімназії. Мушу попередити вас, панове, — звернулася до всіх учителів, — що полковникові жандармерії не подобаються ваші збориська під приводом навчання цього дівчиська. Це може відбитися на вашому спокої та подальшій службі в гімназії. У мене все.

— Ні, не все. Якщо так, то я подаю у відставку! — спалахнув Покровський.

— Можете подати прохання, — холодно мовила баронеса.

Так і не прийняли Оксану до гімназії.

Революція

Туманного вечора наприкінці лютого Оксана прийшла до Ольги Іванівни. В кімнаті сиділи і стояли вчителі гімназії та реального училища.

Серед них вирізнявся учитель жіночої гімназії Сергій Петрович, високий і стрункий, у солдатській гімнастьорці. Лівий рукав гімнастьорки був засунений за ремінь, на грудях висіли два хрести, білий Георгій і червоний — з мечами. Сергій Петрович недавно приїхав з госпіталю, де довго лежав після тяжкого поранення і операцій.

Ольга Іванівна обняла дівчину.

— Оксано, ти чула? У нас немає царя! Буде республіка, буде свобода, рівність, братерство. Усі рівні. Усі — громадяни великої і вільної Росії. Тепер ти вчитимешся в гімназії.