Читать «Скарб Зеленого Байраку» онлайн - страница 20

Ігор Недоля

Рано-вранці з волості примчав на коні посланець з царським маніфестом. Страшне слово — війна — вдарило, як обухом. Часто закалатав дзвін, валом повалили до церкви люди.

Піп прочитав манифест. Война з німцями й австрійцями.

Марко дізнався про війну того ж дня. Прийшов із села соцький і сказав, що завтра Марко мусить іти в місто до військового начальника. Завтра, а сьогодні треба влаштувати Оксану. І задумався Марко. Чому війна? З ким воювати? З німцями? Адже в маєтку теж всі німці, тільки робітники — українці та росіяни. А ті німці, з котрими війна, де вони живуть?

Марко думав по-своєму. І в них тепер жнива. Мабуть і в них беруть бідняків до війська. Які ж вони вороги для Марка? Ось тут справжні вороги: хоч прикажчики та пани, пристав, урядник, багачі — хоч німці вони, хоч росіяни, чи українці.

Згадав Океану — серце стиснулося, ніби хто холодною рукою вхопив. Невеселий пішов до Ганни. Просить її, щоб узяла До себе дочку.

Глянув Марко на степ. На панських токах скирти хліба по сто саженів завдовжки. Увесь хліб зібрали з, поля. А в багатьох селян урожай ще на полях, у копах. Завтра йти по мобілізації. Сьогодні вони всю ніч возитимуть. Молотитимуть уже старі жінки та діти.

Настала темна й задушлива ніч. Глупої ночі, до перших півнів, забив дзвін на сполох. Часто й дзвінко гула мідь. Пожежа! У пана пожежа. І все-таки моторошно. На токах скирти хліба й соломи. На порох усе займеться, і нічим тоді не загасити. Вибігли люди, а відійти од хат бояться. Дивись, у них спалахне. Бачать, у пана горять стайні, а в полі палахкотить хліб.

Напівроздягнений вискочив з хати Марко і кинувся до конюшні. Там Змій, там кабардинські й арабські швидкі скакуни, багато лошат. Рятувати треба. І не тому, що це панське добро. Коні! Він їх викохав, ночей недосипляв, доглядав маленьких, коли вони щойно з’явилися на світ.

Разом з іншими конюхами Марко встиг вивести усіх коней з племінної стайні. В робочій стайні багато коней загинуло.

Дуже обпекло Марка. Спина вкрилася пухирями.

На подвір’я прибіг старий Шнейдер і урядник, злий німець, як його звали, кровопивець. Ще з дня загибелі Едуарда урядник затаїв злість на Марка і тепер, не розібравшись що й до чого, вдарив його нагаєм по обпаленій спині.

Та собі на горе це зробив. Важкий кулак Марка опустився на голову урядника, той одлетів на три сажні. Решту зробили інші. Урядника вбили його ж шаблею.

З цього й почалося. Люди перестали гасити пожежу. Прикажчики, стражники і управляючий заховалися в конторі. Та їх теж не минула кара. За все спокутували сповна.

Марко не був при цьому. У нього страшенно боліло попечене тіло, і він одразу пішов додому. Ганна й сусідка заходилися лікувати його.

Не знав Марко й того, що робітники маєтку дісталися й до Шнейдера, та їх зустріли пострілами. Коли трохи все вгамувалося, Шнейдер із сім’єю під охороною помчав у місто на недавно купленому автомобілі.

Опівдні на дорозі знялася курява — до маєтку мчав з двома десятками козаків пристав.

Ті, хто чекав на розправу за вбивство урядника та інших, втекли у плавні.