Читать «Дисертація лейтенанта Шпильового» онлайн - страница 23
Генадій Савичев
— Це та сама шлюпка, — сказав я Таиюшину.
На зворотному шляху у нас кілька разів перевіряли документи. Крім того, я побачив прикордонників з собаками, які прочісували місцевість. Мабуть, цю ділянку було оточено.
Уже коли в’їздили в місто, нас наздогнав мотоцикліст.
— У районі рибальського селища Скелясте знайдено водолазний скафандр, — доповів він стиха Танюшииу.
Полковник вийшов з машини:
— Їдьте без мене. Я повертаюсь.
Він підійшов до мене і сказав:
— Майте на увазі, Шпильовий, ви зараз на передньому краї боротьби. Чим більше ви зберете даних про Петрищева, тим краще. Але будьте обережні і розсудливі.
Я вирішив негайно їхати до Марії Андріївни і запросив з собою Скосирєва, але у нього були свої справи. Йому доручили систематизувати всі відомості про Гужву.
В музеї мене зустріла дуже молода дівчина.
— Директора нема, — сказала вона, — почекайте, незабаром повинен бути.
— А ви хто? — запитав я дівчину.
Вона трохи почервоніла і з викликом подивилася на мене:
— Науковий співробітник.
Я пройшов по залах музею і побачив, що все в ньому дуже змінилось. Експонати були розміщені в певному порядку. З’явилися пояснювальні написи і покажчики. На стенді, присвяченому Петрищеву, білів текст, який свого часу я вже читав. Скрізь було чисто й затишно.
Прийшла Марія Андріївна. Вона була жвава, помолоділа.
— Нізащо не вгадаєте, куди я їздила.
— Куди ж?
— У Слобідське! — урочисто сказала Марія Андріївна.
— В Слобідське?
— Так. Між іншим, вам багато привітань. Від голови, від Нюри Пасивіної. Дякують за шефів. Там ваш товариш Селін має величезний успіх.
Я здивувався:
— Невже мене пам’ятають?
— Аякже! Після вашого від’їзду в селі закипіла бурхлива діяльність по розшуку матеріалів про Матвія Петрищева. Особливо старанно працює Пасивіна. До речі, саме з її допомогою я зібрала дуже багато цікавого.
Марія Андріївна підійшла до шафи і дістала звідти товсту папку.
— Ось, читайте і вивчайте.
Це був скарб. Більше як годину я перебирав документи і списав два блокноти. Тут був табель успішності Петрищева за шостий клас. Я прочитав оцінки: математика — відмінно, російська мова — відмінно, фізика — відмінно… Марія Андріївна щохвилини перебивала мене:
— Ні, ви тільки погляньте…
Вона подала мені пожовклу фотографію. Хлопці в білих сорочках і дівчатка розташувалися навколо вчительки.
— Ось і сам Матвій, — показала Марія Андріївна.
Вперше я побачив Матвія Петрищева. Правда, зовсім юного, але все-таки це був він: білявий, вихрястий, завзятий хлопчина з трохи кирпатим носом.
— Видно, бойовий хлопець!
— Ще й який! — підтримала Марія Андріївна і подала мені цілу пачку паперів. На них були докладно записані спогади односельчан про Матвія.
— Як вам пощастило зібрати все це?
Марія Андріївна усміхнулась:
— Нюра Пасивіна обійшла всіх і зібрала спогади. Крім того, вона кудись писала. Адже дехто виїхав із Слобідського. Я ходила в школу. Розмовляла з учителями. Отак і знайшла фотографію.