Читать «Дисертація лейтенанта Шпильового» онлайн - страница 22
Генадій Савичев
Ми всі почали спускатися стежкою вниз. Зверху біля машини залишилися тільки шофери.
Спускалися довго. Урвище було круте, а стежка вузька і покручена. Час від часу вона взагалі губилась, і тоді доводилось продиратися навмання, чіпляючись за гострі виступи скель і гілки колючого чагарника. Зате берегом моря іти було легше. Під ногами приємно хрускотів бурштиновий крупний пісок. Я нагнувся до золотавого камінця, який лежав метрів за три від води, і підняв його. З-під каменя метнулися врозтіч маленькі краби. Я підняв інший камінь — теж краби. Під кожним каменем їх було сила-силенна.
Нарешті за виступом скелі ми побачили шлюпку. Коло неї походжав вартовий.
Ми підійшли до шлюпки. Вона була виготовлена із синтетичного матеріалу, невелика, легка і завдяки висувному кілю досить стійка. Невеликий мотор, який працював від акумуляторних батарей, давав можливість робити на шлюпці тривалі переходи.
Капітан розповідав Танюшину:
— Шлюпка була затоплена метрів за тридцять від берега. Дозорні Сигбатулін і Телешов о шостій годині тридцять хвилин ранку оглянули берег моря і, не знайшовши нічого підозрілого, піднялися нагору. Одержавши ваше попередження про те, що в бухті має бути шлюпка, і діючи згідно з інструкцією, вони зверху оглянули дно бухти і помітили затоплену шлюпку.
— Може, її захлеснуло хвилею і вона потонула? — перебив Танюшин.
— Ні в якому разі, — заперечив капітан. — Шлюпку затопили навмисне. Ось дивіться. — Капітан нагнувся до шлюпки і показав отвір з різьбою: — Сюди вгвинчується пробка. Як бачите, пробку викрутили, і вода вільно попала в шлюпку.
— Ну, а берег ви обслідували? — запитав Танюшин.
— Так точно. Берег обслідували дуже ретельно. Порушник тут не висаджувався.
— Де ж він міг висадитись?
— Найбільш можливе місце — рибальське селище Скелясте. Три милі звідси. Там поруч шосейна дорога.
— Та-ак, — протягнув Танюшин і, звернувшись до цивільних, додав: — Займіться своєю справою.
Супутники Танюшина дістали з чемоданчиків якісь прилади і почали вимірювати і фотографувати шлюпку.
Полковник глянув на мене:
— Що ви скажете, товаришу Шпильовий?
Я готувався до цього запитання, придивлявся до шлюпки, але, відверто кажучи, певної відповіді дати не міг.
— Начебто й вона і наче не вона, товаришу полковник.
Танюшин нетерпляче потер руки.
— А точніше?
Я подивився на шлюпку ще раз, потім одійшов метрів за п’ять вбік.
— Ні, не певен.
Танюшин обійшов шлюпку і, звівши на мене погляд, запитав:
— Приблизно на якій відстані ви її бачили?
І тоді я догадався.
— Нехай хтось сяде в шлюпку, — попросив я полковника.
Відбігши метрів за двісті, я обернувся. Все стало ясно. Це була та сама шлюпка. Я звернув увагу на характерну обводку і на положення людини. Все, геть усе збігалося. Картина уявлялася настільки чітко, що мені навіть здалося, наче я стою на щиті.