Читать «Дисертація лейтенанта Шпильового» онлайн - страница 25

— Але у вас у справі навіть знімка пошкодженого місця нема, — невдоволено промовив Костін.

— А нащо він? — здивувався Зверев.

— Треба, щоб був.

Зверев вийняв цигарку і постукав по коробці:

— Мало що треба…

Обличчя Костіна відразу стало злим:

— Замовкніть!.. Дріб’язкову справу не могли належно розслідувати.

Зверев похапцем сховав цигарку і виструнчився.

— З якої автобази автобус?

— З десятої, — відповів Зверев.

— Ходімо, — промовив Костін і рвучко попрямував до виходу.

До контори десятої автобази ми приїхали в розпал робочого дня. Кого там тільки не було! Товпилися шофери, розмахуючи подорожніми листками. Чіпляючи пузатими сумками всіх, хто траплявся на дорозі, бігали кондукторки. Закачавши рукава засмальцьованих комбінезонів, вимагали запасних частин ремонтники. Я, Костін і Зверев протиснулись у закуток, який гучно називався кабінетом заступника начальника по ремонту. Худий, з гостреньким обличчям чоловік, відбиваючись од токарів і слюсарів, що насідали на нього, повторював:

— Сьогодні деталей не буде. І не чекайте. Наряди відправлені, одержите завтра.

Помітивши Костіна, він діловито сказав:

— Слухаю вас, товаришу.

— Ми з приводу аварії на Заріченському шосе.

— От халепа з цією аварією! — скривився заступник. — Усе ж давно з’ясувалося. І машину відремонтували.

— Ми б хотіли знати, які були пошкодження в машині.

Заступник начальника встав з-за столу і сказав:

— Ідіть до Андрія Кузьмича. Ремонтом керував вій. — Обернувшись до юнака, що стояв поруч, додав: — Сашко, проведи товаришів до Андрія Кузьмича.

Сашко поважно підтягнув штани.

— Ідіть за мною.

Ми перетнули просторе, як стадіон, подвір’я автобази, а потім увійшли до височенного цеху. В цеху стояло багато автобусів. Сотня, а може й більше. Сашко склав у рупор долоні і пронизливо загорлав:

— Андрі-і-ію Кузьмичу!

— Чого репетуєш? — почулось з-під автобуса, що стояв на ямі.

Сашко забіг до ями:

— Андрію Кузьмичу, до вас з автоінспекції прийшли.

Андрій Кузьмич не кваплячись виліз. Я сподівався побачити забрудненого мастилом чоловіка: як не кажи, був під автобусом. А перед нами стояв чистий, симпатичний дідусь у старанно випрасуваному комбінезоні. Він неквапливо протер руки ганчір’ям і надів окуляри в дротяній оправі. До речі, сама ця оправа блищала так, наче її натирали спеціальною сумішшю.

— Черненко, — відрекомендувався він Костіну і мені, кивнув, як давньому приятелеві, Звереву. — Як кажуть, на ловця і звір біжить. Сьогодні збирався зайти до вас подати доповідну.

— З приводу чого? — поцікавився Зверев.

Андрій Кузьмич озирнувся і неголосно промовив:

— Мені здається, що в автобусі, з яким скоїлась аварія на Заріченському шосе, хтось навмисне пошкодив гідравлічний привод. Спочатку я гадав: каменем його перебило або перетерся. А тепер бачу: ні. Перебили його зубилом, не інакше.

Костін виразно поглянув на Зверева.

— Оце так!..

Ми пробули на автобазі години з півтори. Андрій Кузьмич показав пошкоджену ділянку гідропривода. Уважно його вивчивши, всі ми прийшли до висновку, що справді по ньому вдарили зубилом.

— Виходить, аварія була не випадкова? — спитав Костін.