Читать «Карнавал у Марокко» онлайн - страница 211
Мірко Пашек
— Навпаки, — сказав він. — Я повинен лишитися тут і виправити свою помилку. Можливо, Ганеш не злодій, можливо, до нього були несправедливі. З мене теж зробили вбивцю.
Свічка спалахнула і вихопила з темряви стіни, вкриті чорними брудними смугами. Ота роздивився по підлозі.
— Пацюків тут, сподіваюсь, немає, — засміявся він.
Хтось раптом постукав у двері, і Айша відчинила. За порогом стояв Мусса, кліпаючи очима. Руки його тонули в широких рукавах бурнуса, як у чернечій рясі.
— Вечеря готова, — мовив він задихано. — Дуже смачна вечеря, кус-ксі. Ходи, Айшо. Будь ласка, пане.
— Поквапся, гмама, — сказала Айша. — Мусса мастак готувати кус-ксі!
Ота пішов за нею до дверей.
— Загаси, будь ласка, свічку, пане, — сказав Мусса.
Ота обернувся. Тієї ж миті в коридор удерлися двоє коричневих жандармів і один білий, висхлий, наче мумія.
— Гмама! — крикнула Айша.
Ота рвучко обернувся.
Білий жандарм ударив Айшу гумовим кийком, і вона впала на підлогу; коричневі жандарми кинулися на Оту. Відчувши на своїх ліктях їхні пальці, він напружив м'язи, немовби хотів перервати ланцюг. Та всі його зусилля були марні.
— Дурні! — важко прохрипів він. — Дурні!
Його потягли надвір. За дверима він помітив Муссу, який соромливо відвертався, ховаючи руки в рукавах бурнуса, наче капуцин. Ота повернув голову. Айша нерухомо лежала на підлозі, із скроні у неї сочилася кров і струмочком стікала під гарну косу.
— Не Ганеш, а Мусса! — вигукнув він. — Мусса двічі зрадив мене, Айшо! Мусса!
11
Оту потягли сходами вниз. На останньому східці він з жорстокою ясністю усвідомив, що коли в ньому впізнають Васіліса Патрідіса, йому не уникнути гільйотини або довічного ув'язнення в Кайєнні. Його охопив страх. Він намагався прогнати цей страх, запевняв себе, що його не можуть упізнати, бо в Тіфніті ніхто не взяв у нього відбитків пальців, та, щиро кажучи, вірив у це тільки наполовину. І все-таки вирішив, що ні за яких обставин не назве свого справжнього імені і не признається, що він чех, щоб батько нічого не довідався, якщо на нього чекатиме гільйотина або каторга.
Його привели до поліційного відділку в медіні. Незважаючи на пізній час, комісар допитував якогось тубільця з трахомними очима, але зразу ж відклав цю дрібну справу, щоб зайнятися білим, який у всьому має перевагу. Запитав, як його звуть.
— Густ Сауліт, — відповів Ота.
— Професія?
— Боксер. І ні в якому разі не дезертир, як, певно, здалося Муссі!
— Документи!
— Вони в моїх імпресаріо, пана Перрейри і пана Фавлера.
— Їхня адреса?
— Мені це важко сказати. Я трохи загаявся в Марракеші, а вони тим часом кудись поїхали. Через те я і приїхав сюди шукати їх.
— Тут, у медіні?
— Ні, тут я був з дівчиною… Що з нею? Що ви хочете з нею зробити? Вона ні в чому не винна!
Комісар звів брови:
— О, я бачу, ви кавалер! Це добре… І до того ж боксер, сильний чоловік! Цікаво… На жаль, у вас немає документів. Як же ви мене переконаєте, що ви не тільки кавалер, але й боксер Густ Сауліт?
Ота мовчав.
— Я вже придумав! — вигукнув комісар і ляснув пальцями. — Що, коли ви продемонструєте нам своє мистецтво? Непогана ідея, га?