Читать «Карнавал у Марокко» онлайн - страница 198

— Так. Хочу, — кивнула вона. — Але ми вже тепер чоловік і дружина! Хіба ні?

— Звичайно, — відповів Ота, пестячи її коси. Він витягнув із вузла шпильки, і коси впали дівчині на плечі чорним каскадом. Ота витер ними їй сльози.

Потім Віветта вимкнула світло й почала роздягатись.

— Ти й досі соромишся, що коричнева? — запитав Ота. А коли вона зніяковіла і нічого не відповіла, обурено вигукнув: — Якщо так, то ти не моя дружина! Ти мені не потрібна!

— Ні, я вже не соромлюся, — злякано сказала вона. — Я коричнева. Я найкоричневіша жінка в світі! Я твоя коричнева дружина.

— І ти більше не Віветта, — мовив Ота. — Ти Айша! Тільки Айша! Назавжди!

— Так, — засміялася дівчина. — Я твоя дружина Айша. Відтепер я буду тільки твоя дружина Айша.

— Або моя вдова Айша, — сказав Ота. — Якщо мене спіймають.

— О ні! — скрикнула вона. — Тебе ніколи не спіймають! Ніколи, поки я житиму. Іншаллах.

7

Коли вранці Віветта прокинулася, Ота лежав поруч, пильно дивлячись на неї.

Дівчина схвильовано погладила його скроні.

— Айшо, — сказав він, — ти повинна мене обстригти. — І затулив їй долонею рота. — Ти мене обстрижеш, розумієш? — повторив рішуче. — А потім поголиш мою голову. Це треба, щоб не впізнали мене. І дістанеш мені щось переодягтися. Гроші я тобі дам.

— Ти маєш у що переодягтися! — Вона встала і відчинила шафу. Там висіли його білі штани. — Ти хіба забув?

— Не забув, — збрехав він.

— Вони гарні, — всміхнулася вона. — І дуже тобі личать!

— Так. Вони мені личать. — Ота встав і надів штани, щоб зробити їй приємність. Потім дивився, як вона заплітає коси, узяв воду і змив з її обличчя косметику, що лишилася з ночі. — Тепер ти моя Айша!

В цю хвилину пролунав жалібний клич муедзина. Від умивальника Оті добре було видно на вежі Кутубії маленьку постать, яка зводить до неба руки.

— Лааа — лааа — лааа, — повторив він за муедзином, дивлячись на Кутубію і на сивуваті хмари, перші справжні хмари, які він побачив відтоді, як ступив на цю нещасну землю. На цю гарну землю.

Обернувшись, Ота помітив, що Айша чистить його черевики. Хотів їх у неї забрати, але вона вже майже почистила. Тоді він знову глянув на хмари й Кутубію.

— Айшо, — запитав, — чи приїжджає ще сюди Сі Омар? Вона сказала, що його не видно тут уже давно.

Тоді Ота розповів їй усе, що сталось, і як воїш його обдурили. Її це не дуже здивувало. Вона слухала його, застеляючи постіль, і час від часу озивалася: «Oh. Voyons. Mais c'est terrible!»

— Айшо, Айшо! — зітхнув він. — Чи усвідомлюєш ти взагалі…

Йому справді здалося, що Айша нічого не розуміє, що вона грається в домівку, як мале дівча, і ні про що інше не хоче навіть думати.

— Звичайно, це погано, — сказала вона врешті. — Але, з другого боку це добре. Бо якби цього не сталося, ти ніколи не повернувся б до мене. І тим більше ніколи б зі мною не одружився.

— Ні! Одружився б!

— Неправда, — засміялася Айша. — Ти б ніколи зі мною не одружився. Ніколи, ніколи, ніколи!

Ота почервонів:

— Ти думаєш, що я роблю це з необхідності? Вона обняла його за шию і знову засміялася: