Читать «Карнавал у Марокко» онлайн - страница 192

— А як же твоя дружина?

— Почекає ще місяць. Або подумає, що я захворів, і прийде до мене… Вона прийде неодмінно, пане. Дорога не близька, та в моєї Дого ноги наче в газелі. Вона прийде неодмінно, як дасть аллах. Їстиме дорогою фініки, співатиме пісень і думатиме про сина, а коли побачить, що я не хворий, злякається, що я їздив до іншої, й кохання її буде ще палкіше.

— Твоя правда, — сказав Ота. — Ти розумний чоловік. А де живе твоя дружина?

— Там, — Мустафа махнув рукою в темряву. — Далеко за Тіфнітом. Туди Шість годин дороги. Сховайся під мішки, пане. А коли виїдемо на шосе, я зупинюсь і ти сядеш до мене в кабіну.

— Гаразд, — Ота заліз у кузов автомобіля і ліг. Мустафа прикидав його порожніми мішками. — Чому Сі Омар найняв саме тебе, коли ти так далеко живеш?

— Сі Омар не наймає тутешніх, бо в них тут повно друзів і вони можуть з ними багато базікати, — відповів Мустафа. — Накрийся з головою, пане. Трохи потерпи. Я не хочу, щоб тебе побачив Ісмет-бей або хтось із слуг.

— Гаразд. А хіба Ісмет-бей іще щось бачить?

— Не знаю, пане.

— Він уже нічого не бачить! — вигукнув Ота. — Він думає тільки про ганжу. Бачить тільки сни.

— Мабуть. Сховай голову, пане.

— Зараз сховаю, — сказав Ота. — Я ще тільки хочу тебе запитати: Сі Омар добрий хазяїн?

— Непоганий. Але він тут не хазяїн.

— Що ти кажеш! А хто ж тут хазяїн?

— Сіді Лукас, — відповів Мустафа. — Ах, сховай голову, пане, інакше я не поїду.

І Ота сховав голову під мішок, який смердів ганжею, і думав про те, який він несосвітенний дурень, коли не побачив навіть того, що бачив Мустафа. «Сі Омар тут не хазяїн! Хазяїн тут Лукас! І всім керує теж Лукас! Звичайно, Мустафа тут два роки, а я… І все-таки я міг про це здогадатися. Хто порадив Сі Омарові охолоджувати матриці? Грек Лукас! При мені він удавав, що це його не обходить, а потім, мабуть, зателефонував… А я навіть не знав, що він грек. Переді мною він маскувався краще, ніж перед тубільцями, їх він не боявся. А мене боявся, мені не вірив, бо ще добре не знав мене. Я пішов до нього скаржитися на Сі Омара! Боже, боже… Через те все так погано скінчилось. А могло скінчитися ще гірше. Цікаво, чому він мене не знищив? Це ж так просто робиться — нещасний випадок на фабриці чи щось інше. Навіть собака не гавкнув би… То чому ж він не звелів мене вбити?!

Мабуть, тому, що бачив мене в ель-Бадірі з паном Мерсьє і не знав, чи розповів я йому про ганжу. Певно, хотів убити мене і саме для цього їхав до Сі Омара, але, побачивши нас із Мерсьє, раптом змінив свій план. Арештувати мене й завести все в безвихідь було надійніше… О боже, чому я не відкрився Мерсьє! Тепер він був би на моєму боці, потвердив би, як усе було насправді!»

Мустафа раптом зупинився, вимкнув фари, й Ота пересів у кабіну, забився в самісінький куток, щоб його не було видно, коли на них посвітить, обганяючи, якась машина. Мустафа ввімкнув фари, й Ота помітив, що вони їдуть не по шосе на ель-Бадір, а іншою дорогою, якої він не знав.