Читать «Будинок з привидами» онлайн - страница 85

Кінчивши писати, я промокнув лист старим номером газети «Беднота» і, перш ніж вкласти списаний аркуш в конверт, вийняв з кишені флакон з-під одеколону «Конвалія». На дні матового флакона збереглося ще кілька краплинок прозорої зеленкуватої рідини. Я відкрив пробку і покропив рештками одеколону лист. Знову гарно запахло навколо. Щоб цей приємний запах не вивітрився, я мерщій заховав лист у конверт і, провівши по його блискучих краях язиком, щільно й наглухо заклеїв його.

Верхи на Каштані

Уже кінчилися жнива, і треба було скоріше підвозити до молотарки останню пшеницю. Але, як на зло, стояли такі жаркі дні, що в'язати снопи можна було тільки вночі або на світанку. Коли спін обхоплювали тугим перевеслом у спеку, сухе зерно висипалося з колосків на курну, пориту тріщинами землю. А ночі були місячні, одна від одної ясніші; повний місяць підіймався вечорами з-за високих тополь, освітлював обвитий плющем і диким виноградом радгоспний будинок, тінистий сад, перетятий глибоким яром, і стрімкий берег біля широкого Дністра.

В такі місячні ночі з нашого балкона добре було видно, як виблискувала на току проти місяця висока труба локомобіля. Але з кожним днем місяць з'являвся на небі все пізніше, — ми розуміли, що незабаром він зникне зовсім і настануть інші ночі — хоч і зоряні, але темні. Треба було, поки не пізно, ловити повний місяць і збирати хліб, — ось чому в п'ятницю зранку всі вільні люди виїхали на найдальше поле косити останню пшеницю.

До самого вечора там, за шість верст од радгоспу, над крутим і глинястим берегом ріки, тріщали жатки-лобогрійки, жатки-самоскидки; їх зубчасті крила підлітали над рівним завісом пшениці і раз у раз скидали на колючу стерню оберемки зрізаних гострими ножами колосків.

Багато накосили курсанти за цей день: там, де раніше від курного путівця на Жванець і до самої кручі бігло широке густе поле пшениці, тепер стояла суцільна колюча стерня і на ній лежали довгі смужки позрізуваних важких колосків.

Горбочки наритої кротами землі, мишачі нірки, сліди давніх селянських меж, звиті під грудками гнізда жайворонків — усе це, раніше сховане в густій пшениці, тепер оголилося й стало помітне. Курсанти повернулися в радгосп, коли стемніло, голодні, засмаглі за цілий день роботи на сонці. Повернувся з: ними і я. Перед вечором я возив туди, на дальнє поле, цілу бочку холодної джерельної води, — її випили майже всю лише на денці, біля дубового крана, дзвінко плескалися недопиті рештки. Тільки я випряг худого, облізлого коня, з оглобель бочки, як до мене підійшов Полевой.