Читать «Будинок з привидами» онлайн - страница 86

— Ось що, Василю, — сказав він, — Ти не дуже заморився?

— Зовсім не заморився. Я ж воду возив. Хіба це робота?

— Тоді слухай. Народ сьогодні попрацював кріпко. Після вечері, як усі полягають спати, нікого не добудишся. Доведеться тобі сьогодні почергувати в полі. Як тільки зійде місяць, там будуть в'язати дівчата. Ну, а ви вдвох з Шершнем беріть коней і теж рушайте до них на поле. Дівчата, як пов'яжуть, полягають спати, а ви будете глядіти, щоб якийсь куркуль не покрав снопів. Ну, а поки що, до місяця, ти після вечері поспи пару годин. Шершень тебе розбудить.

— Навіщо мені спати? Я й так обійдуся, — відмовився я й подумав: «Цікаво, якого коня мені дадуть на чергування?»

Дали Каштана, баского карого коня, який до полудня возив снопи, а весь останній час відпочивав у холодку в стайні.

Досі мені вдавалося їздити на радгоспних конях тільки на водопій — до Дністра і назад. До річки коні йшли спокійно, повільно входили в бистру воду і стояли в ній, форкаючи кілька хвилин, зате назад вони мчали галопом, наздоганяючи один одного, — знали, що в дерев'яних яслах уже насипаний для них овес. Доводилося з усієї сили натягати повідки, щоб не злетіти.

А одного разу я купав сірого жеребця — у нього була дивна кличка — Холера, — то він як поніс мене, коли повертались назад, я вже думав — амінь!

Я бив Холеру п'ятами у м'які боки, натягаючи з усієї сили вуздечку, але все було даремно: жеребець наздогнав усіх коней і, хропучи, мчав до радгоспного двору. Мигтіли мимо дерева, стовпи, ось ми обігнули кам'яну огорожу, ось влетіли у відчинені ворота. Побачивши стайню, жеребець рвонув так, що я зразу ж переїхав на круп і випустив повідки. Рублені стіни стайні наближалися, вже ширшою здавалася чорна діра дверей.

Зупинити коня я вже не міг і розумів, що він занесе мене прямо в станок. Та це було б ще нічого. Вже коли до стайні залишилося кілька кроків, я зміркував, що вдарюся об дерев'яний верхній одвірок. На всьому скоку я сплигнув з Холери і загруз ногами в м'яку купу гною. Тільки це мене й врятувало, а то довелося б мені лежати під стіною з переламаними ногами.

Каштан, на якому мені належало їхати вартувати, був хоч і норовистий коник, та зате набагато спокійніший, ніж Холера. Шершень сам поклав на спину Каштанові шкіряне сідло, затяг попруги, плеснув коня по шиї і, коли все було готове, скомандував:

— Сідай, хлопче. Поїдемо!

Я поправив гвинтівку за плечима, пересунув захований в кобуру «зауер» по поясу назад, щоб не заважав сідати, і підійшов до коня. Не встиг я схопити його за гриву, як Шершень засміявся і сказав:

— Та хто ж на коня так сідає? На коня треба з лівого боку вилазити. Ти що, хіба верхи не їздив?