Читать «Будинок з привидами» онлайн - страница 87

— Їздив, та тільки в сідлі ніколи… — сказав я зніяковіло і обійшов Каштана.

І справді, вилазити з лівого боку було значно зручніше.

Я виліз на коня і зразу ж устромив ноги глибоко в стремена. Земля здалася далеко внизу, темна і небезпечна. Каштан стояв тихо і тільки силкувався перегризти вудила. Шершень поправив повідки у Сірого і легко, як справжній кавалерист, скочив у сідло.

— Н-но, з димом! — сказав він і натяг повідки.

Ми виїхали з двору риссю, і тут я зрозумів, що зовсім не вмію їздити верхи. Каштан так мене підкидав, що в мене зуби клацали. Та що й гвинтівка била мене по спині: я надто вільно відпустив ремінь. Побоюючися, як би не прикусити язика, я намагався попасти в такт бігу коня, але спочатку це мені не вдавалося. Ноги вільно метлялися в стременах, я плигав у сідлі так, що мені здавалося — ось-ось лопнуть попруги і я впаду в канаву. Добре, що Шершень їхав попереду, кроків за десять від мене, і нічого не помічав. Та найбільше мені було шкода коня. Я відчував, що набиваю йому холку; здавалося, що від кожного мого стрибка сідло дряпає шкіру на спині у Каштана, натирає криваві рани.

Нарешті я піймав носками стремена і спробував підводитися. Стало краще. Коли Каштан викидав праву ікну, я намагався полегшити йому це і теж злегка підводився на стременах. Поступово мене перестало кидати, я вже підлітав плавкіше і почував, що починаю розуміти коня. Посміливішавши, я випростався, як справжній кіннотник.

«От би мене зараз побачила Галя, — подумав я. — Верхи та ще й з гвинтівкою! А що коли примчати зараз до неї в місто та й викликати її з хати? Вона вискочить з кімнати злякана, ще сонна, нічого не розуміючи, а я скажу, не злазячи з коня: «Даруй, що я тебе розбудив, Галю, але мене посилають у важливій секретній справі, куди — я не можу сказати, — і ось я вирішив з тобою попрощатися. Може, мене уб'ють, так ти нікому не розказуй, що я заїжджав до тебе, але запам'ятай, що я буду любити тебе до самої смерті!»

Скажу все це спокійно, не злазячи з коня, і простягну Галі через тин руку. Вона потисне її, все ще нічого не розуміючи. Можливо, вона попросить мене злізти, але я злазити не буду, а зразу ж поверну коня і помчу в пітьму не озираючися.

І, мабуть, Галя цілу ніч, до самого ранку, не засне, подушка її буде мокра від сліз, буде вона перекидатися, зітхати, плакатиме; в цю ніч вона дуже пошкодує, що дружила з Котькою…

А що коли справді гайнути в місто?

В цю мить Каштан спіткнувся, ноги мої вискочили з стремен, і я мало не перелетів через голову коня. «От би був номер!» — подумав я, намацуючи стремена і тримаючись за луку сідла. Разом з поштовхом розлетілися й мрії про Галю. Знову замигтіли в очах садки, в густій їх зелені біліли хати, де-не-де в маленьких квадратних віконцях світилися вже каганці, і підіймався над полями ще червоний місяць.

За околицею Шершень погнав Сірого галопом, Каштан теж рвонув навздогін, і мені здалося, що галопом їздити куди приємніше, ніж риссю. Неначе летиш кудись далеко-далеко, раз у раз провалюючись; кінь глухо б'є копитами в м'яку і ще теплу пилюгу на путівці, щось колотиться в нього всередині, тіло твоє майже не відчуває сідла, і пливуть, пливуть назустріч селянські поля з темними копами скошеного хліба.