Читать «Будинок з привидами» онлайн - страница 84

— Бабіт є, — сказав Полевой, — а горно в коваля в селі попросимо. Як довго триватиме?

— Ремонт? Не дуже довго. День-півтора. Словом, як-небудь швиденько упораємося! — сказав Жора і, помітивши, що я розглядаю його, спитав: — А ти чого, хлопче, чого вставився на мене?

— Я був одного разу в клубі, як ви поклали на обидві лопатки приїжджого борця Жегульова, — відповів я, розгубившись.

— Ось воно що! — протяг Жора весело. — Ти, значить, борець теж? Ну що ж, дуже приємно, будьмо знайомі! — І він простяг мені важку смугляву руку.

Я незграбно подав свою, а Полевой, що стояв рядом, посміхнувся. Я був радий, що познайомився з Жорою.

За вечерею Козакевич сказав мені, що завтра ввечері, після закінчення ремонту, він думає виїхати в місто. Він погодився взяти від мене лист і опустити його в місті в поштову скриньку. Зразу ж після вечері я пішов у червоний куток і став складати там листа до Галі.

«Дорога моя Галю! — писав я в цьому листі. — Ти, мабуть, думаєш, що я в місті і не хочу приходить до тебе, а я зовсім не в місті, а на кордоні, в радгоспі, де працюю машиністом молотарки. Між іншим, радгосп цей міститься в колишньому маєтку дядька Котьки Григоренка. Тут дуже добре, я заробляю багато грошей і щодня по три рази купаюся в Дністрі. В перший день, коли ми приїхали, — це було вночі, — я вислідив бандита, який підкараулював біля паркана наших курсантів. Бандит злякався мене і кинувся тікати, так ми його й не впіймали, а коли б упіймали, було б йому погано. Загалом кажучи, тут дуже небезпечно, тому що навколо ходить багато бандитів, у нас в усіх є зброя, я теж одержав гвинтівку і сорок патронів. Скоро моя черга вартувати цілу ніч біля нашого будинку, всі будуть спати, а я їх охоронятиму. Я вже, Галю, навчився добре працювати і дуже задоволений з того, що поїхав сюди; скоро тут поспіють добрі груші, і я, коли буду, повертатися в місто, привезу цих груш побільше. Зараз уже поспів чорнослив, його можна рвати і їсти скільки завгодно — не те, що в місті. А про те, що скільки завгодно можна збирати падалицю, і казати нічого. Мені інколи буває дуже скучно без тебе, Галю. Правда, тут багато курсантів, з якими я дружу, багато працює в радгоспі сільських дівчат, але ні одна з них не може замінити мені тебе. Ось. Знай це!!!

Якщо в тебе буде час, напиши мені, як ти живеш, чи ходиш в кінематограф і які картини дивилася, що тепер виставляють у клубі радторгслужбовців і яка погода стоїть у місті. Тут у нас дуже жарко, я сплю вночі на балконі тільки під простинею, лише на ранок доводиться натягати ковдру, тому що ранком з Дністра йде туман. Якщо ти пам'ятаєш і… поважаєш мопс, то обов'язково напиши, бо мені без тебе тоскно. Ага, як побачиш Петька Маремуху, скажи йому, що я цікавлюся, чи дізнався він від Сашка Бобиря про те, про що я просив його дізнатися перед від'їздом. Якщо Петько Маремуха дізнався, то хай він сходить у радпартшколу, знайде там курсанта Марущака і все йому розкаже, що він дізнався від Сашка Бобиря. Розкажи Петькові, що мені тут добре, і хай він мені напише, як поживають у нього мої голуби. Хай Петько напише про все докладно. Ще я мало не забув тобі написати, Галю, що сюди до нас приїхав ремонтувати молотарку Жора Козакевич із заводу «Мотор» — той самий борець-любитель, що в клубі радторгслужбовців поклав на обидві лопатки чемпіона стального затиску Зота Жегульова. Він зі мною познайомився і показав уже мені такі два прийоми французької боротьби, що тільки ойкнеш! Тепер, коли я вивчу ці прийоми, я не тільки Петька Маремуху, але й самого борця Льову Анатему-Молнію зможу покласти. Я тут поправився, годують нас добре, і в мене від робота стали такі мускули, як у борця. Уже стомилася в мене рука, тому кінчаю, напиши мені відповідь. З товариським привітом.

«Василь Манджура».