Читать «Будинок з привидами» онлайн - страница 76

— Микита свистить — значить діло буде. Ану, наддай, хлопці! — сказав сміючись Полевой, підбиваючи погою до локомобіля солому.

Щоб не стояти без діла, Полевой допомагав кочегарові. Зараз кочегара не було видно. Полевой нахилився і, набравши оберемок соломи, вміло вкинув її в топку локомобіля. Упавши на розпечене піддувало, солома задимилась, перші язики вогню прохопилися назовні, вмить охопили її з усіх боків.

— Давай, давай! Чого задивився? — Коломієць сердито підштовхнув мене. Я квапливо посунув до нього другу половину снопа.

Курява все більше виривалася назовні з барабана, залоскотало в носі. Чхаючи, я один по одному підсував Коломійцеві розв'язані снопи. Гаряче пекло сонце, дрібні колючки осоту впиналися в долоні, але виколупувати їх не було часу. «Потім голкою повиймаю», — думав я, розриваючи перевесла. Весело на душі було, що я працюю нарівні з дорослими, та ще біля самого барабана — не де-небудь. Подивився б на мене зараз Петько Маремуха. Йому й не снилося таке — стояти на площадці молотарки. Адже Маремуха навіть і Кості Григоренку заздрив, що той у мідника Захаржевського працює. А що Котька в порівнянні зі мною? Подумаєш! Гордий і вдоволений, я приймав від Шершня снопи. Шершень у драних полотняних штанях бродить по снопах з вилами. Ось він починає новий ряд.

«Ану, подай отой крайній широкий снопик, — його либонь на три порції вистачить», — подумав я.

Шершень, неначе вгадуючи мої думки, перекинув мені сніп. Тільки я розв'язав перевесло, мені до ніг гупнуло щось важке. Я нахилився і побачив на ґратчастому помості довгий іржавий болт.

— Микито, дивися! — шепнув я Коломійцю.

Той підняв болт і нахмурився.

— В самому снопі?

— Еге!

— Давай, давай, Микито! — закричали знизу.

— Та почекай ти! — відмахнувся Коломієць і, перевівши пас на холостий маховичок, покликав Полевого.

Коли я пояснив, де був знайдений болт, Полевой сказав:

— Не інакше — куркульська штучка. Випадково залізяки в снопи не потрапляють. Це не перепели. — І тихо попередив мене: — Ти дивися, Манджура, може, ще що-небудь знайдеш. Підсунули болт — можуть і бомбу в солому заплести.

Молотьба пішла далі.

Тепер, перш ніж посунути сніп Коломійцю, я промацував кожну соломинку, а він раз у раз підганяв мене. Я здорово упрів, сорочка прилипла до спини, солоний піт затікав у вічі, я витирав їх рукавом і думав: скоріше б шабаш.

— Гей, ворушися, Коломієць! — гукали дедалі частіше курсанти.

Вони ввійшли в смак, швидко відгрібали солому, підставляючи до жерстяного жолоба порожні рогожові мішки і сердилися, коли тепле зерно йшло маленьким струмочком.

Перед обідом усі пішли на Дністер купатися. Дорога на річку проходила повз паркан радгоспу. Ми проминули те місце, де вчора я, стрибаючи в бур'ян, сполохав незнайому людину. Радгоспний сад за кам'яною огорожею вдень мав вигляд не такий густий, як уночі.

Дністер заблищав зразу ж за кам'яною огорожею. Він здався мені з першого погляду дуже широким — разів у п'ять ширшим за наш Смотрич. Той я перепливав з одного маху, а тут, мабуть, довелося б попихтіти. Ми з Коломійцем сіли біля самої води. Гористий бессарабський берег було добре видно і звідси, знизу.