Читать «Будинок з привидами» онлайн - страница 75

Один по одному я шпурляв недогризки кавунячої шкаралупи на дорогу, і вони зразу заривалися в густу й сіру дорожню пилюку.

Біля радгоспного місточка нас зустрів Полевой.

Він стояв біля поручнів босий, без кашкета, з розстебнутим коміром гімнастерки.

— Вас, хлопці, тільки по смерть посилати, — сказав він похмуро. — Чого так довго?

— Як довго? — образився Коломієць. — Та ми раніше за всіх, товаришу Полевой.

— Чекай, вилізу, — попросив той. Він швидко виліз до нас наверх і скомандував: — Поїхали, та швидко!

Коломієць ляснув батогом, коні рвонули вперед, і підвода з деренчанням покотилася біля кам'яної огорожі радгоспного саду.

— А інші скоро там? — спитав Полевой.

— Ще накладають, — доповів Коломієць. — Ми перші упоралися.

— Там, розумієш, хлопці наші як взялися, то пшениця кінчається, і нічого більше молотити, — вже трохи лагідніше пояснив Полевой. — Так ось, якщо ви перші, — додав він, — ідіть працювати до молотарки. Снопи возитимуть радгоспні робітники. У них, я думаю, це швидше вийде.

Спочатку мені було прикро, що нас так швидко зняли з підвезення снопів, але як тільки я виліз на ґратчасту площадку молотарки і став ззаду Коломійця, готуючись йому допомагати, я зрозумів, що нова робота буде куди цікавіша.

Ми з нашою підводою встигли вчасно. Підвезені раніше снопи кінчилися, тільки-но ми в'їхали на тік. Довга, пофарбована в колір цегли молотарка «Ельворті» працювала вже на холостому ходу. Курсанти зав'язували мішки з зерном, підбирали з утоптаної землі залишки соломи. Радгоспний тік був розташований віддалік радгоспу, на відшибі, біля зруйнованих цегляних сараїв. Очевидно, колись тут були будівлі панської економії, а тепер тільки глиняні стіни нагадували про них.

Невеличкий локомобіль-паровичок з високого задимленою трубою попахкував поруч, з'єднаний з молотаркою широким шкіряним пасом. Раз у раз цей тугий пас посипали товченою каніфоллю, і в повітрі пахло смолою. Віддалік стояв високий ожеред соломи. Зверху на ожереді бродили з вилами й граблями, розрівнюючи солому, сільські дівчата в строкатих плахтах та полотняних кофтах.

Курсанти волокли по землі від молотарки до ожереду позв'язувані мотузками оберемки соломи, подавали її вгору дівчатам, ті приймали солому, втоптували її. Звідти, з ожереду, долітали до нас веселі голоси, сміх дівчат, — видно, робота йшла гаразд.

— Ну, приймай, хлопче, перший на почин, — сказав мені внизу наш учорашній візник Шершень, який поступився місцем біля барабана Коломійцю. З цими словами Шершень простяг мені з підводи спін; взявши його руками, я похитнувся і мало не полетів униз — сніп був дуже важкий. Я швидко розплутав туге, добре скручене перевесло і, розділивши сніп надвоє, пересунув половину його до Коломійця.

Той розворушив пшеницю і штовхнув її вперед колосками в барабан. Криві блискучі зуб'я захопили пшеничні колоски, зім'яли їх, потягли до себе стебла, молотарка, одержавши їжу, затряслася, заторохтіла з барабана піднялася курява.

— Поїхали! — крикнув Коломієць і, зсунувши на потилицю будьонівку, протяжно свиснув на весь тік.