Читать «Будинок з привидами» онлайн - страница 60

Падаючи на спину, Жегульов б'є ногою по жерстяній рампі. Неначе відро кинули! Рампа погнулася.

Жора кидається до богатиря і, схопивши його за плечі, відтягає на середину килима і з ходу — на обидві лопатки.

Полагутін задзвонив.

Жегульов опам'ятався. Він хоче вирватися, він вертиться на килимі так, неначе килим цей не килим, а розпечена плита. Тепер він страшний, дуже страшний, цей ніким не переможений і переможений Козакевичем богатир, але йому не вирватися. Жора навалився на нього і не випускає нізащо.

— Годі! Годі! — кричить на вухо Жорі суддя.

До борців підбіг Котька Григоренко, торкає Жорин лікоть, — Козакевич б'є ліктем назад Котьку по коліні. Правильно! Не лізь! Котька відскочив.

Суддя сміється. Широко розставивши ноги в червоних штанях, він підносить дзвіночок до самого Жориного вуха. Козакевич, зміркувавши нарешті, що переміг, схоплюється і підбігає до рампи.

— Громадяни! Громадяни! — намагається перекричати він галас і аплодисменти.

Жора загубив і другу тапочку, він стоїть тепер на сцені в самих сірих носках, волосся його злиплося на лобі, ніс блищить, щоки мокрі, на пітних грудях добре помітне татуювання: русалка з довгим риб'ячим хвостом та серп і молот.

— Та тихше, хай скаже! — обернувшись до публіки, басом кричить вусатий Приходько.

Коли галас стихає, Жора Козакевич, важко дихаючи і не дивлячись навіть на Жегульова, вигукає:

— Я з цим бугаєм борюся… а він… «Дам тобі, — каже, — десятку, тільки піддайся…» Чуєте?

— То шахрай, а не майстер! — кричить у відповідь Приходько.

— Він бреше!.. Бреше! — пориваючись підійти до Жори, кричить з боку сцени Жегульов.

Полагутін його не пускає.

Дідок-розпорядник тремтячими руками розплутує вірьовку завіси.

— Ну, давай тоді ще боротися. Подивимося, хто кого! — кричить богатир.

Жора Козакевич важко плигає в зал. Уже знизу він відповідає Жегульову:

— Вистачить. В Одесі на Молдаванці пошукай собі партнерів, а я з такими шахраями більше не борюсь…

— Жоро, тапочки! — через весь зал кричить приятель Козакевича.

Почувши цей крик, Котька Григоренко підбирає білі тапочки і простягає їх Козакевичу.

Стискаючи їх у руках, пітний, розхвильований. Жора в самих носках швидко йде в глибину залу. І не встигає він дійти туди, фарбована олійними фарбами важка полотняна завіса, розгортаючись, падає вниз і закриває сцену, суддів і злого переможеного волзького богатиря, майстра стального затиску Зота Жегульова.

Ми вийшли не зразу. Мені здавалося, що скандал на цьому не закінчиться, і я запропонував почекати трохи. Розпалені й схвильовані не менш за Жору, ми пішли туди, в буфет, де, витягаючи з кімнати дим, гудів у вікні вентилятор.

Нам зразу стало прохолодно. Протяг обдував нас. Петько Маремуха угостив Галю шипучою зельтерською водою. Мені теж хотілось пити, але просити в Петька грошей на воду при Галі я соромився, а він, коротун, не догадався мене почастувати.

Скандалу не було.

Просто в трусах, не одягаючись, Жора Козакевич вийшов на вулицю. Я пошкодував, що ми прихопили Галю. Коли б ми були самі, то можна було б вільно піти за Козакевичем, послухати, що він розповідає своїм приятелям. А тепер ми не поспішаючи пішли по душному і вже порожньому залу на площадку і стали повільно спускатися по сходах.