Читать «Будинок з привидами» онлайн - страница 62

Петько став на ноги і почав хапати мене за руки. Долоні у нас були мокрі від роси, мені набридло вовтузитися, я схопив Петька прямим поясом і так, стискаючи його з усієї сили, пішов уперед. Петько опирався, задкував. Не знаю, скільки б ми йшли так, але, на щастя, трапилася ямка. Петько ступив у неї і похитнувся, я наліг, ми впали на землю, і тут, нарешті, я поклав Маремуху на обидві лопатки.

— Ну, це не за правилами! — пропихтів Петько встаючи. — На рівному ти б ще поборовся зі мною. Так і дурень покладе!

— Досить вам. Теж мені борці знайшлися! — сказала Галя, простягаючи пояси і наші кашкети. — Ходімо!

Пішли. Темний бульвар спускався по скелях униз, до східців на Видрівку. Під нашими ногами скрипів розсипаний по алейці річковий пісок. Було дуже приємно, що я поклав Маремуху на очах у Галі. А вона ще думала, що Петько сильніший.

По той бік ріки біліли на схилах будиночки Заріччя. Уже всюди загасили вогні. Тільки в одному вікні горіло світло. В нашій колишній квартирі було теж темно. Цікаво, яких мешканців вселив туди комгосп?

Коли, провівши Галю, ми переходили по вузенькій дерев'яній кладочці, Петько сказав:

— Васю, а давай відлупцюємо Котьку, щоб не в'яз до Галі.

— Коли?

— Або ні! Давай краще його налякаємо!

— Налякаєш його! Аякже.

— Факт — налякаємо! Ось слухай. Буде він до себе додому на Підзамче повертатися, а ми його в провулочку підкараулимо і гарбуз назустріч виставимо. І завиємо по-вовчому. Думаєш — не побіжить? Факт — побіжить!

— А де ж ти зараз гарбуз дістанеш? Вони ж маленькі ще.

— У мене з минулого року зостався. Сухий. Шкаралупка сама. Виріжемо рот, очі, заклеїмо червоним папером, а всередину свічку! Подумає — привид!

— Чекай, Петько, — зупинив я Маремуху. — Добре, що нагадав. Хто тобі казав, що в нашій радпартшколі привиди є?

Петько озирнувся і спитав тихо:

— А що?

— Та нічого. Скільки живемо — і байдуже. Не чути навіть.

— Мені Сашко Бобир казав. Може, він набрехав, я знаю?

— А ти спитай, хто йому сказав, — цікаво.

— Добре!

— Ти часом завтра не побачиш його?

— Може, й побачу. Я вранці на Підзамче по кукурудзу піду.

— Зайди до нього, Петько. Хіба тобі важко? Адже цікаво, звідки це він узяв. Які такі привиди?

— Ну добре, зайду. А на боротьбу підеш сьогодні?

— Давай завтра. Я прийду ввечері.

— Раніше тільки приходь, — попросив Петько. — Так годині о сьомій приходь.

— Прийду обов'язково, — пообіцяв я. — Не забудь, спитай у Бобиря.

— Добре, добре! — сказав Маремуха, і ми попрощалися.