Читать «Будинок з привидами» онлайн - страница 58

Волзький богатир мовчки уклонився. В залі стало тихо.

Зот Жегульов, примружившись і стиснувши вузькі губи, дивився прямо на публіку.

— Ну, то що ж, громадяни? — спитав дідок-розпорядник. — Бажає хто-небудь спробувати свої сили в сутичці з шановним Зотом Васильовичем?

У залі, як і раніше, мовчали. Тільки ззаду хтось хихикнув.

Так само, схрестивши руки, стояв, вичікуючи, Зот Жегульов. Поруч мене важко дихав Петько Маремуха. От би йому, коротунові, вийти спробувати побороти цього довгого богатиря!

— Очевидно, бажаючих нема й не буде? — хитро посміхаючись і підморгуючи волзькому богатиреві, сказав розпорядник. — Тоді…

— Стривай, не поспішай! — почулося ззаду.

Всі обернулися. В проході стояв Жора Козакевич.

— Даруйте, — спитав розпорядник, — ви щось сказали?

— Я буду боротися! — твердо вигукнув Жора.

— Даруйте, а спортивний костюм у вас є?

— Як-небудь! — вигукнув Жора і, не сходячи з місця, став скидати сорочку.

Тільки він скинув її, ми побачили його широкі татуйовані груди і дуже сильні руки.

— Панночки, прошу не дивитися! — крикнув Козакевич і, зігнувшися, спритно скинув штани, залишившися тільки в самих трусах і важких черевиках.

— Костику, а дай лишень свої тапочки! — попросив він, простягаючи в ряди сорочку і штани.

Йому зразу ж подали взамін білі, на лосячій підошві тапочки. Козакевич роззувся, надів тапочки, спробував, чи хороші вони, і, побачивши, що хороші, пригладжуючи пальцями скуйовджене волосся, пройшов мимо нас до сцени.

Витягнувши шию, дідок у толстовці намагався розглядіти його.

І Коли Жора підійшов до підмостків, розпорядник спитав:

— Громадянине, а ви знаєте правила французької боротьби?

— Як-небудь! — відповів Жора і, задерши ногу, вискочив на сцену.

Мружачись од світла, що раптом ринуло на нього, він став біля рампи спиною до волзького богатиря і, посміхаючись, ляснув себе долонею по грудях. У залі засміялися. Тоді Жора повернувся до Жегульова і витяг руки, щоб боротися.

— Чекайте, юначе, — зупинив Жору розпорядник. — Ще встигнете. Скажіть ваше прізвище.

— Козакевич, Георгій. Павлович! — весело труснувши головою, відповів Жора.

Із залу закричали:

— Жоро, а ти пив боржом?

— Жоро, заповіт напиши, Жоро! — крикнув мій сусід товстий вусатий коваль Приходько.

— Нічого, як-небудь! — склавши човником долоні, крикнув у публіку Козакевич.

Зот Жегульов тим часом поправив свій широкий гумовий пояс і, взявши із столу грудочку крейди, став повільно натирати крейдою долоні.

— Скажіть вашу професію, громадянине Козакевич, — обережно спитав дідок.

— Металіст! — гордо відповів Козакевич.

— Жоро, адресу залиши, — не стихав якийсь крикун у задніх рядах.

Дідок-розпорядник пошептався з волзьким богатирем і оголосив:

— Отже, ми продовжуємо. Наступна пара: волзький богатир, майстер стального затиску, непереможний Зот Жегульов і любитель французької боротьби металіст Георгій Павлович Козакевич! Музико, прошу!

Здригнулися сяючі труби в руках у пожежників.

Борці рушили один до одного. Жегульов пригнувся.

Він простягає назустріч Жорі довгі руки, — видно, хоче вивірити, який Жора на простому захваті. Та Жора, не чекаючи, хапає Жегульова прямим поясом і піднімає його вгору. Чорні ноги богатиря вже в повітрі, він дриґає ними, готовий на все.