Читать «Биті є. Макс» онлайн - страница 31

Гості остаточно губляться, кидають косяки на віце-прем’єра.

– Тобто? Аукціон відміняється? – хрипить той: і радий би гримнути владно, та змерз, як цуцик.

Макс мовчить. Макс вдивляється у лиця гостей. На подіумі виникають Юлія Скачко і Ганна Іванівна, з одного боку встановлюють на подіумі прозору скриньку для пожертв. З другого кладуть кілька ковдр.

– А це що?! – врешті подає голос Сердюк-старший.

– Ковдри… Вибір же завжди є. Можна врятувати душу… А можна тіло…

– Пупсику! Я хочу ковдру! – цокотить зубами силіконова юнка у літньому «Prada».

– Сто доларів за ковдру! – вигукує літній коханець юнки.

– Знущаєтеся? Вона у магазині п’ятсот гривень коштує! – недобре усміхається Макс.

– Тисяча! Доларів! – оголошує віце-прем’єр, і ніхто не наважується перебити ціну. – І налийте мені ще!

Макс власноруч огортає владне тіло теплою, спеціально підігрітою ковдрою, наливає горілку в гранчак.

– Зараз буде наш неймовірний гарячий бульйон! – обіцяє похмуро.

Тремтяча юрба заводиться:

– Тисяча! Півтори! Дві…

Дора спостерігає, як за двадцять хвилин бурхливих торгів теплі ковдри розлітаються поміж гостей, приносять фонду 150 тисяч зелених. Нізвідки виникають офіціанти, розносять олов’яні миски з гарячим бульйоном. Врятовані тіла у ковдрах врешті зігріваються, розсідаються за столиками – однакові, як однояйцеві. Зверху лине музика, і тільки тепер гості помічають симфонічний оркестр, що він розмістився на металевих конструкціях під дахом цеху.

Дора геть змерзла. Тремтить за одним столиком із Максом, пані Женею і Августом Заксом.

– Августе Альфредовичу! Це той бульйон, яким ви годуєте безпритульних? – пані Женя облизує олов’яну ложку, яка б символічно мала об’єднати як не усіх людей на планеті, так принаймні бідних і багатих тут, у цьому цеху.

– Абсолютна істина! – шляхетно схиляє голову блідий Август. І подумки дякує мамі, бо то покійна матінка Августа Альфредовича розповідала, як її матуся за царя генерал-губернатору найсмачніший у світі бульйон варила, що на нього з усіх усюд з’їжджалися, аби скуштувати. А справ тих – відірвати новонароджене телятко від мамки та три тижні поїти виключно вершками. Потім, звісно, зарізати… Марудно. І геть недешево. Август і сам куштував цю смакоту тільки раз на рік. На різдвяному балу… А щоб волоцюжкам…

Дора ковтає гарячий бульйон, та зігрітися – ніяк. Дивиться на Макса: оце і є ваше Різдво? А Чорт де? А Коза? А Звізда ясна?…

– Максиме Володимировичу, аукціон проводитимемо? – питає Август.

– Провели, – похмуро відповідає Макс. – Невже ви сподіваєтеся, вони віддадуть комусь більше, ніж собі? Тепер хай їдять, п’ють і радіють, що не померзли.

– А ви стратег!

– Мене зараз знудить, – відповідає Макс. – Жоден із них не вкинув у скриньку для пожертв ані гривні. Люди не хочуть рятувати душі. Тільки тіла.