Читать «Биті є. Макс» онлайн - страница 153
Люко Дашвар
Розлютився, віджбурнув камінь ногою. Пішов узвозом долу, черевиків не жалів – бив і бив те каміння, розліталося. Паскудство! Доки ниці плюватимуть у душу?!
– Уб’ю! Уб’ю! – скреготів зубами, погрожував не ворожці – цілому світові.
Зупинився – ноги в кров. Роззирнувся: ніхто, крім Бога, розпачу не бачить?! Під пам’ятником Булгакову сидів Макаров. Макс задихнувся, почервонів, у скронях гуде: «Уб’ю! Уб’ю!» Похапцем дістав мобільний.
– Продане, – прошепотів нервово. – Я на Андріївському… Під’їдь.
Відімкнув зв’язок. Буцнув камінь – скривився від болю. Утамував несподіваний тваринний страх і пішов. До Макарова.
