Читать «Биті є. Макс» онлайн - страница 30

– Сюр… – задумливо каже татові Нані Новаковська.

– Реальність, – зітхає той. – Горілки треба, бо похворіємо…

Здається, рятівна думка стукає у голови всіх гостей одночасно, бо біля столів починається штовханина – ніхто не чекає офіціантів, та й не видно їх. Самотужки відкорковують пляшки, бульбенять у гранчаки. І джентльмени ж. Спочатку дамам і віце-прем’єру – бітте!

Макс із Дорою з’являються тої миті, коли задубілі гості перекидають по другій, збиваються у купки – так тепліше! нервово озираються: та коли ж уже початок і кінець?! І до хати!

Макс іде до мікрофона. Дора услід. Застигає за Максовою спиною – як завжди. Викликає здивовані погляди. Гості перед нею – як на долоні. Перешіптуються, упевнені, що їх не чути, Дора читає по губах.

– А це що за коза? Якого біса вона там стовбичить? – обурюється товстий пан у окулярах.

– Понти… Понти визначаюсь статус! – відповідає йому жвавий молодик. – Це його охоронниця. От побачите – раптом що, стрілятиме першою і без промаху!

– Тіпун тобі…

– Ні, ви гляньте! Кажуть, Макс без неї ніде не з’являється. Здається, він започатковує нову моду. Назавтра всі з екзотичними панянками за спинами ходитимуть. Чи з мавпами!

– Він навіжений? На ранок зляже половина влади цієї держави! – бурчить сивий пан.

– Цей нахаба вкрай сексуальний, і він це знає! – муркоче худа пані постбальзаківського віку в леопардовій шубці дебелій подружці з грудьми, що лізуть із декольте.

– Я у такому цеху починав у дев’яностих, – похмуро констатує бритий наголо чоловік з кривими ковбойськими ногами, впадає у спогади. – Б ля… Ну, точнісінько у такому. Кут орендували, насичували ринок бразильською кавою з-під Одеси. Вночі працювали, бо вдень там карданвали для КамАЗів виробляли.

– Пупсику! Я хочу пі-пі…

– Кицю! Відійди у кут! Там темно…

– Ти… Ти знущаєшся?!

– Панове! – Макс починає говорити, і Дора усміхається, бо гості дисципліновано, як соняшники до сонця, повертають голови до мікрофона. Дора не знає, що говорить Макс. Тільки читає обурене здивування на лицях гостей.

– Шановне панство… – веде Макс. – Даруйте! Реальність руйнує будь-які плани і наміри. Ми хотіли спочатку пригостити вас симфонічною музикою, потім різдвяною трапезою і тільки потім перейти до найголовнішого… До того, заради чого усі ви сьогодні відклали справи і вшанували своєю присутністю благодійний бал, де ми збираємо кошти для нужденних. Але… ця клята реальність… – Макс замовкає, роззирається. – Ця! Що навкруги нас… У цій реальності живуть тисячі наших співгромадян… У ній неможлива симфонія… І щедра трапеза… І звичне нам тепло… І ніякі аукціони, як прояв примхливої щедрості… – додає несподівано рішуче. – Тільки як прояв чеснот врятованої душі.