Читать «Русалчин тиждень: Казки про русалок, водяників, болотяників, криничників» онлайн - страница 123

А та баба виділа у вікно, як Попелюх викликав Сиву Кобилу і кудись їздив.

Повернулися посланці знову до тої хати, де жив Попелюх.

— У вас ще один син є, — кажуть. — Покажіть його нам.

— Та знаєте, ганьба й показувати, — відповідає мати. — То дурний, Попелюх.

А Попелюх озивається з-під печі:

— Заберіть, мамо, горшки ваші, бо порозбиваю.

Поки мати відкривала, він півперсня надів на палець, замотав півхустинкою, а потім на все те ганчірку намотав, а лоб сажею замазав.

— Та в тебе весь лоб у сажі, — кажуть воїни.

— Може бути, бо я давно не вмивався.

— Та вмийся, але спочатку ганчірку зніми з пальця.

— Не можу, бо він поранений і болить, — відповідає хлопець.

Почали воїни силою розмотувати, розмотали — і диво: півхусточки з ім'ям царівни. Ще розмотують — півперсня з її ім'ям.

— Ну, — кажуть, — ти і є той, кого нам треба. Тепер ходи з нами, бо в царя весілля готують.

Здивувалися батьки, віри тому не ймуть.

А Попелюх і каже до воїнів:

– їдьте, а я вас наздожену.

Послухалися воїни, бо не будь-хто говорить, а зять царя.

А батько:

— Бери, сину, хоч сорочку чисту.

— Не треба мені нічого.

Дістав капистру, вийшов надвір і подзвонив нею тричі. Здригнулася земля, і Сива Кобила з'явилася:

— Що накажеш?

— Маю з'явитися на весілля до царя.

Скочив у праве вухо, а з лівого вийшов гарним-прегарним воїном.

Догнав він царських посланців, разом прибули до палацу. Цар послав слуг за його батьками й братами. Три дні і три ночі всією державою гуляли весілля, а як гості роз'їхалися, прийшла до царського зятя Сива Кобила і каже:

— Ти вже цар, одружений, а я мушу вертатися в своє королівство, бо воно без мене може пропасти. Я ж королева всіх земних вод.

— То вертайся, — каже Попелюх.

— Аби я могла вернутися, мусиш стати таким, як був.

Думав царський зять недовго, скочив у ліве вухо, а з правого вийшов знову Попелюхом.

Увійшов у спальню, вмостився біля дружини та й заснув. А вранці цар зайшов подивитися на молоду пару. Як побачив Попелюха, то мало не зомлів. Розбудив дочку:

— Що ти, дочко, вибрала собі?

Подивилася царівна та й почала плакати.

— Що з тобою сталося? — питає Попелюха.

— Нічого, лише я став звичайною людиною, — каже Попелюх.

Плаче дочка і нарікає на батька, що не пригрозив, коли вона його собі вподобала, а цар на те:

— Що хотіла, те й маєш. Ти дивися на нього, а я за той час палац для вас приготую.

І наказав слугам вигнати гусей з гусятника, настелити соломи, а дочці з мужем перебиратися туди жити.

Що їм, бідним, робити? Поселилися у гусятнику і живуть.

А в цей час один ворожий цар оповістив війну. Не знає старий, цар, що йому чинити, і йде до гусятника:

— Через тебе, — каже Попелюхові, — я втратив зятя, який міг би повести моє військо, і на старості мушу йти на війну.

Поїхав батько, молоді залишилися в гусятнику. Плаче царівна, а Попелюх потішає її:

— Нічого, якось буде. Може, я ще допоможу батькові воювати.

Вийшов він із гусятника, підійшов до смітярки, де заховав свою капистру, подзвонив тричі, і стала Сива Кобила перед ним.

— Що хочеш, ласкавий господарю?

— Вороги війною пішли проти нас. Цар поїхав, а я залишився в гусятнику. Що маю робити?