Читать «Русалчин тиждень: Казки про русалок, водяників, болотяників, криничників» онлайн - страница 125

Дарунки водяного царства

Про папороть

І

Якось чоловіки робили в лісі, потім добряче повечеряли і розійшлись. А один випив так, що йти вже не міг, то так в лісі і заснув під кущем папороті. А це було якраз в ніч на Івана Купала. От той дядько прокинувся серед ночі, витверезився та й згадав, що ниньки така ніч. Дай, думає, пошукаю папороті. Як він дивиться, то цвіте коло його квітка голубим цвітом, аж блищить, як місяць. Дядько зрадів, підійшов і зірвав ту квітку. І як тільки він її вирвав, то зірвався в лісі страшний вітер, свистить, реве, дерева валяться, якісь гілляки, корені — все летить на нього. І вітер вириває з рук папороть. Тоді дядько давай тікати з лісу геть, а буря така, що не дає йому йти, все під ноги валить. От чує він раптом, що взаду зчинився страшний крик, тріск і вогонь. Видалось йому, ніби то його хата горить, люди позбігалися і кричать. Але дядько чув од старих людей, що не можна оглядатись назад, що б там не видавалося і як би не було страшно. От він і не оглянувся, а пішов далі. Йде він, коли чує — знов ззаду крик. І здалося йому, що його мати вмерла, і всі за нею плачуть-голосять! І знов дядько не оглянувся, а йде далі. Коли це чується йому, що дочка його криком кричить, а над нею голосять і ніхто врятувати не може! Тут дядько не втерпів і оглянувся.

І як тільки він оглянувся, так і все щезло. Не стало ні бурі, ні крику в лісі, знов зробилося тихо й темно, і побачив він, що стоїть на тому самому місці, де заснув. І в руках в нього немає квітки папороті. Дядько догадався, що її чорти вкрали. Але й забрали вони од нього і розум, бо од тих пір ходив він як дурний, і так і помер.

II

Це було так давно, що я навіть не знаю, хто був той дядько. Але пас він якось коні в лісі в ніч на Івана Купала. Та й сів він під великим кущем папороті. Вона зацвіла, та й стала осипатися — і впала йому в постіл. А він і не бачив. Але став все знати дуже, що в світі робиться. Він дивувався — що це я все знаю? Але тут стали приходити до його чорти. А показалось йому, що то його товариші. Прийшли з горілкою і почали просити: «Роззуйся! Роззуйся!» Дядько не хтів, але вони так просили, що він врешті, роззув постоли. А ті зареготалися, засвистали, заплескали в долоні і десь поділись. Тоді дядько догадався, що в нього була папороть, а чорти вкрали, бо він одразу перестав усе знати. І думав — який же я дурний!

Як чоловік підглядав цвіт папороті

Там, де зараз пасіка колгоспна, то там в мого батька була пасіка, був ліс і дерева великі. То він чув придибенцію, то хотів побачити, як цвіте папороть. Ну, то він, каже, думаю, досліджу ту папороть. Взяв скатерку з дому, щоб мати не бачила, хліба буханець. Ну, а там скраю були вулії, а там далі були дуби й була папороть між дубами. Ну, то він взяв там близько коло папороті, постелив скатерку, поклав хліб, а сам сховався за дуба та й ждав, коли вже буде цвісти, ждав дванадцятої години. Сидів за дубом. Буде дванадцять, то буде цвісти й він буде бачити, дослідить вже та й вже вирве ту квітку й буде дуже розумний вже. То як зірвався вітер, то як почало ті дуби, дуже грубі, почало з тих дубів дуже гілляки кидати, почало свистати, почало вищати, і гілляки почали, каже, мене бити, одламуватися з дуба почали й мене бити. То він як забрав палки, то тільки п'ятами накивав, і хліба не брав, і скатерки не брав, не міг взяти, не міг підсунутися й прибіг в хату, сховався в хаті.