Читать «Країна дурнів: Казки про дурнів. Небилиці» онлайн - страница 129

На другий день погнав знову волів пасти. Пас, пас, а потім знов заграв, і все пішло танцювати. Дограв до вечора і погнав волів додому голодних і замучених танцями. Дивиться піп на худобу та й каже:

— Де він їх у чорта пасе, що вони такі худі та голодні?

От він вирішив сам піти і подивитися, де той Іван їх пасе. На третій день погнав робітник волів пасти, а піп і собі слідком за ним. Пішов та й сів у тернику. Сидить і вигляда, що Іван буде робить. А той знов виліз на стіг та й давай грати. Як пішло все танцювати — воли і всяка тварюка, а далі і піп у тернику. Терник був густий, і піп як почав по ньому плигати, як почав, та й порвав собі штани, рясу, а косу та бороду чисто вискуб терном.

Бачить піп, що лихо, та давай кричати, щоб робітник перестав грати. А той грає собі і не чує. А далі зирк у терен, коли піп плига, як оглашенний, він тоді й годі грати. Піп вискочив та й дав тягу додому.

Добіг до села та й чкурнув вулицями. Люди його не пізнали, дивляться, що в нього тільки клапті висять з одежі, і давай тюкать. Він тоді звернув з вулиці, переліз через тин та як гайнув по городах бур’янами, а собаки за ним. Дехто думав, що розбійник, та давай його цькувать собаками.

Прибіг піп додому увесь в реп’яхах. Попадя не впізнала та з переляку і каже наймитам:

— Біжіть виженіть з двору скаженого чоловіка.

Ті побігли з дрючками, аж він до них забалакав. Тоді робітники впізнали попа, привели його в хату, і давай він попаді розказувати про Івана. Попадя слухає та тільки дивується.

Увечері пригнав Іван волів, загнав у загін, дав сіна, а сам пішов вечеряти. Увійшов у хату, а піп йому й каже:

— Ану лишень, Іване, заграй попаді коротенької пісні.

А сам узяв та й прив’язав себе до стовпа, котрим був підпертий сволок у хаті. Іван сів долі біля порога і почав грати. Попадя вмостилася на лаві, щоб послухати, як він грає, та як схопиться з лави і давай танцювати. А далі як закрутить якоїсь панської, та й мало їй місця. Де в чорта взялась кішка, вискочила з-під припічка та давай і собі плигати. А піп державсь, державсь за стовп руками, так ні: уже і сили нема. Тільки пустився руками, а воно його так і сіпа біля стовпа. Сіпало, а далі канат ослаб, і давай тоді піп стрибати кругом стовпа. Стрибав, стрибав, вже аж боки понамулював канатом, а тоді давай кричати Іванові:

— Годі! Спинись! Хай тобі біс!

Іван перестав грати, сховав у пазуху свою сопілку та тоді й пішов спати. Піп і каже попаді:

— Давай проженем Івана завтра, а то він зовсім замучить і нас, і наших волів.

Іван брав одежу в сінях та й чув, що піп казав попаді. Уранці встав, пішов прямо до попа та й каже йому:

— Коли ти, попе, задумав мене проганяти, то заплати мені гроші, і я собі піду. Як не даси, то буду грати, поки ви обоє з попадею позамучуєтесь, танцюючи.

Піп поскріб потилицю, бачить, що треба-таки платить, вийняв з гаманця гроші і віддав Іванові.

Іван заграв на прощання однієї, поки піп з попадею потомились, аж язики висолопили з рота, та й пішов по білому світу блукати.