Читать «Емілі з Місячного Серпа» онлайн - страница 32

Розділ 6. Місячний серп

Емілі припала до вподоби ця подорож квітучою країною червня. Ніхто особливо не розмовляв. Навіть Майк поринув у розпачливе мовчання… Кузен Джиммі вряди-годи кидав якісь репліки, радше призначені для самого себе, аніж для інших. Тітка Елізабет то відповідала йому кількома словами, то не озивалася зовсім. Щоразу мовила коротко й шпарко, не викидаючи слів на вітер.

У Шарлоттетауні подорожні затрималися на обід. Емілі, відколи помер батько, апетиту не мала й тепер не могла їсти ростбіф, який поставила перед нею кельнерка. Бачачи це, тітка Елізабет шепнула щось кельнерці, і та невдовзі повернулася з холодною курятиною — ніжною, білою, обкладеною листям салату.

— А це їстимеш? — суворо запитала Елізабет, немовби зверталася до підсудної за гратами.

— Спробую, — мляво відказала Емілі.

Вона була надто перелякана, щоб сказати більше; подужала проковтнути кілька шматків курки, після чого поклала собі набратися духу і з’ясувати питання з їжею.

— Тітко Елізабет, — озвалася вона.

— Ну, що там іще? — відгукнулася тітка, переводячи свої сталеві очі на збентежене личко небоги.

— Я хочу, щоб ти зрозуміла, — почала Емілі майже скоромовкою, а проте дуже чітко, так, аби тітка насправді її зрозуміла, — я не їла ростбіф не тому, що це ростбіф. Я просто не голодна… А курку їм, тільки щоб віддячити тобі, а не тому, що хочу курятини.

— Діти мусять їсти те, що їм дають, і не повинні вернути носа од свіжої здорової страви, — суворо й повчально відповіла тітка Елізабет. Емілі стало ясно, що тітка її не зрозуміла, і вельми через те засмутилася.

Після обіду Елізабет повідомила тітці Лаурі, що вони з Емілі мають іти на покупи.

— Дитині треба купити деякі речі, — пояснила вона.

— Ох, прошу вас усіх, не називайте мене дитиною! — вигукнула Емілі. — Наче я взагалі без роду-племені! Чи ж тобі не подобається моє ім’я, тітко Елізабет? Мама так любила його! А, крім того, мені нічого не треба. Я маю дві дюжини білизни, тільки одна пара вже продірявилася.

— Ш-ш-ш… — засичав кузен Джиммі, обережно торкаючись під столом коліна Емілі.

Джиммі хотів цим сказати, що коли вже тітка Елізабет схиляється до такої щедрості, то чинити спротив не варто — нехай купує. Емілі ж подумала, ніби він дорікає їй за слово «білизна», а попросту — панталони, і почервоніла аж до кінчиків вух. Тітка Елізабет ізнов заговорила до Лаури, мовби нічого не чула.

— Не хочу, щоб вона носила цю дешеву жалобну суконку в Чорноводді. Через цю матерію можна пересівати борошно. І взагалі, навіщо десятирічній дівчинці носити жалобу? Я маю намір купити їй білу суконку з чорною облямівкою і трохи бавовняної тканини, чорної та білої, на шкільне плаття. Джиммі, ми залишаємо дитину під твою опіку. Пильнуй її…

У кузена Джиммі виявився свій, особливий метод «пильнування»: він завів малу до кафе надолі вулиці, де взявся пригощати її морозивом. Емілі ніколи не куштувала морозива, тож, навіть не маючи апетиту, в захваті з’їла дві порції. Кузен Джиммі спостерігав за нею з неабияким задоволенням.