Читать «Емілі з Місячного Серпа» онлайн - страница 31

Внизу на неї вже чекали. Емілі стала прощатися з Елен Грін. Прощалася доволі холодно. Вона ніколи не жалувала Елен Грін, а з того вечора, як Елен відкрила їй, що батько невдовзі помре, Емілі просто зненавиділа її, ще й стала боятися.

Проте нині була заскочена: Елен розридалася й пригорнула її до себе. Просила, щоб Емілі її не забувала, щоб написала до неї, назвала її своїм «любим дитям».

— Я не є твоїм любим дитям, — відрізала Емілі. — Однак листа тобі напишу. А ти будеш добре ставитись до Зухвалої Сел?

— Мені здається, ти більше переймаєшся розлукою з тією кішкою, аніж прощанням зі мною, — просичала Елен.

— Ну, звісно, — відповіла Емілі, здивована тим, що тут взагалі можливе якесь порівняння.

Неймовірним зусиллям вона стрималася від сліз, коли настала черга прощатися з Зухвалою Сел, яка сиділа собі на траві, підібгавши передні лапки.

— Може, колись я ще побачу тебе, — прошепотіла вона, тулячи кішку до себе. — Я певна: добрі кішки йдуть просто на небо.

Від’їхали каретою, де могли розміститися четверо осіб; мешканці Місячного Серпа при потребі завжди послуговувалися цією каретою. Емілі ще ніколи не подорожувала в такому розкішному екіпажі. Взагалі вона їздила мало. Одного разу батько позичив бричку в Габбардів. Дорогою їх трусило немилосердно, але батько цілий час розмовляв із нею і тим перетворив поїздку на справжнє диво.

Кузен Джиммі та тітка Елізабет сиділи в глибині карети; тітка була в капелюшку з чорним мереживом і в такому ж плащі. Тітка Лаура й Емілі займали передні сидіння, а між ними в кошику вмостився Майк.

Емілі дивилася на трав’янисті галявини, на домівку, що незабаром зникла за поворотом, і несподівано подумала, що цей будиночок у лощині виглядає так, ніби має розбите серце. Їй закортіло вистрибнути з карети, побігти назад, аби сказати йому слова розради. Всупереч твердому рішенню не плакати, її очі зайшлися сльозами. Але тітка Лаура простягнула руку понад кошиком, де лежав Майк, і потисла ручку Емілі. Цей порух був майже змовницьким та сповненим гарячого співчуття.

— Я дуже люблю тебе, тітко Лауро, — прошепотіла Емілі.

Очі Лаури були невимовно блакитні, глибокі та приязні.