Читать «Емілі виростає» онлайн - страница 143
Лусі Мод Монтгомері
— Я не схвалюю й ніколи не схвалюватиму писання новел, повістей і романів, — поважно виголосила тітка Елізабет. — Та, якщо вже тітка Ненсі зголосилася покрити твої видатки, я вважаю своїм обов’язком звільнити тебе від тієї обіцянки. Маю надію, ти внаслідок цього не занедбаєш своєї науки.
О ні, люба тітко Елізабет! Не занедбаю я своєї науки. Але почуваюся, наче в’язень, випущений на волю. Пальці мені тремтять, пориваються до пера, у мозку рояться теми, сюжети та образи. Бачу цілу низку вигаданих героїв, що в них я прагну влити життя. Аби лиш не було такої різниці між тим, що бачимо, і тим, що виливаємо на папір!
— Вже тоді, як узимку ти отримала чек за свою новелу, Елізабет завагалася, чи не звільнити тебе від даного слова, — мовив кузен Джиммі. — Тоді не могла, однак, себе пересилити, й лиш послання тітки Ненсі стало для неї і приводом, і поштовхом. Що вдієш — гроші, Емілі, мають на Мурреїв магічний вплив. До речі, тобі ще будуть потрібні поштові марки з країни янкі?
Пані Кент повідомила Тедді, що може їхати до Шрусбері ще на один рік. Що буде потім — Тедді не знає. Отже,
Вибрали мене на цей рік старостою класу. Крім того, Спілка Молоді надіслала мені повідомлення, що мене удостоїли честі бути членом цієї пречудової спілки.
Уявляю собі, в якому душевному стані перебуває зараз Евеліна Блейк!
На першу пропозицію я пристала, а Спілці з холодною чемністю відписала, що відмовляюсь од честі належати до неї.
Я — членом Спілки? По тому, як торік отримала чорну кульку? Ніколи, нізащо!
Сьогодні в нашому класі запанувало велике пожвавлення. Доктор Гарді повідомив нам, що до Шрусбері приїжджає дядько Кетрін Дерсі, професор Мак-Гілл; професорові спало на думку призначити нагороду за найкращий поетичний твір, написаний учнем чи ученицею вищої школи. Твір повинен містити від двадцяти до шістдесяти рядків і його слід подати до першого листопада. Відтак почала гарячково ритися в книгах «від Джиммі» — зрештою, зупинила свій вибір на «Дикому винограді». Це мій другий щодо мистецької вартості вірш. Найкращим є «Пісенька про шестипенсову монету», але «Пісенька» складається лише з п’ятнадцяти рядків, а подовжити її, не зіпсувавши, мені не вдасться. «Дикий виноград» потребує деякої правки. Є там два чи три вирази, які викликають застереження. Не відповідають моїй думці достеменно, а інших знайти не можу. Шкода, що не можна придумати кілька нових слів, як це полюбляла робити в листах до батька. Тоді я витворювала слова і вигадувала словосполучення в міру потреби. І тато зрозумів би їх, якби читав колись ті листи. Але судді… Маю побоювання, що судді не зрозуміли б або поставили
«Дикий виноград» повинен отримати нагороду. Це не марнославство і не зарозумілість! Це
