Читать «Мій хрест» онлайн - страница 8

Колізей

І стислося серце. І вперше здригнулась рука. І він, замість вбити, всього лиш смертельно поранив. «Добий, щоб не мучився, – брат-гладіатор порадив. — Добий, щоб не мучивсь. Така його доля гірка». Добий, щоб не мучивсь. Себе у собі поріши. Заріж ту струну, ту, якої мовчати не змусиш. І вогник любові на самому денці душі Добий, щоб не мучивсь, добий, щоб не мучивсь. А потім на вищий іще піднімися щабель. Знайди в собі мужність Згасити в собі свою мужність. Самого себе в добиванні самого себе Добий, щоб не мучивсь, добий, щоб не мучивсь.

Вітрильник

Фантазійне

Я в безвітря утік, як в безвір’я Утікають від тисячі вір. Я нараз уявив, ніби звір я, Одинокий, зацькований звір. Утікав, як в безхліб’я від хліба, Як у безвість – від миру й війни, І безсоння оранжева риба Запливала в розхлюпані сни. Говорила: «Пливім за пороги, Де ще зроду життя не було. Там зневажим закони природи І увічнимо наше тепло! Все зруйнуєм. Нічого не жалко!» Та коли я ступив до води, То мені синьогуба русалка Тихо в спину сказала: – Зажди…

Лоліта

А в слово «тіло» влито слово «літо». Це світле тіло – ледь нестиглий плід. Все солодко у дні неповноліття, А після Спаса – кожному до ніг. Бери за так, коли не за спасибі. А горлом запитання, наче спазм: Якщо нікого не спасе Спаситель, Кого спасе цей яблуневий Спас? 1985 р.

Роберт Фолкон Скотт

Кохана! Ім’я твоє диркотливе вирипує сніг під ногами. Його деренчливе вітрило намету тріпоче в ургу ураганну. З розпоротої на прапори, порепаної Європи я мріяв давно утекти до Тебе, незаймана, біла, цнотлива моя Антарктидо! Марилось неоднораз, як я на грудях у тебе Губами Південного полюса пипочку пряну спиваю, А птиця Пінгвін у блакитному небі Божественну пісню співає!.. Та з двох лиш один випадає щасливий білет лотерейний. Чи ж заволодію я тим, що мені — і мені лиш! — по праву належить? Я знаю: до тебе, мені навперейми бреде той заброда-норвежець. Я вже навіть передчуваю – спинюсь на бігу. Всередині щось увірветься, Коли розрізню попереду, в снігу Розхрестаний прапор норвежця. Схилюся, на палицю лижну зіпершись. Це літній січневий вітрисько хитає мене: Не перший, а другий, не перший, а другий, не перший!.. Не перший, а другий! Не перший – а це головне!.. Вершина вже взята! Твоя наречена – вагітна! На другому місяці ходить, кохана, жадана, єдина, зваблива, зрадлива, негідна. А ми зі сватами назад повертаєм голоблі І плентаємо крижаними світами — холодні, голодні. Прощай, незабутнє, святе, сокровенне. Крізь одяг промерзлий, промоклий Вганяємо голки у вени — нехай порятує нас морфій!.. Отут упаду, задубію, але не програю двобою. Той, перший — минущий – він піде, А я залишуся з тобою, моя Антарктидо… 1989 р.