Травень, а так, понімаєте, холодно.Так, понімаєте, все навпаки.А за вікном починається поле,І видно за полем село Бармаки.В час, коли бідній душі одиноко,А поруч дорога гурчить об’їзна,Я плащ одягаю і йду на дорогу —А може, полегшає, хто його зна…Дорога так само, як я, неприкаяна,Дорога мене обтікає, мов каменя,Байдужа, хоч губи собі прокуси.Дорога мене приведе до лікарні —В дощі рожевіють її корпуси.В мене тут зараз ніхто не вмирає,Так що й сумління знеболено спить.В мене тут є санітарочка Рая.В Раї для мене знайдеться спирт.Підем гуляти? Рая не проти.Станем в садочку під деревце.Віршів читати Рая не просить,І дуже я вдячний Раї за це.Рая сама говоритиме більше.Каже: «Наравицця дуже меніАмириканський писатель Селінжер.Знаєш, – питає, – такого, чи ні?»Я відповім. (Не те, що подумав.)Пахне мовчання, як шоколад.Голдена Колфілда постать сутулаГен у вікні однієї з палат.Я відчуваю – підходжу до краю,Вже й бісенята стрибають в очах.Я обніму санітарочку РаюПрямо в холодних і мокрих кущах.Далі вже слів не знаходиться в мові,Тільки – що ми молоді і живі.Буде як острів в зеленому моріПлащ мій, простелений на траві.Скоро вмирати я ще не збираюсь.Я ще існую,Бо я ще люблюМилу мою санітарочку РаюІ мокру – під нею – вітчизну мою.Але коли таки прийде по менеБаба безноса з косою в руках,Хай би росли такі темно-зелені,Мокрі й холодні кущі в головах…1984 р.
Тінь великого класика
Вул. Уїльяма-Шекспіра
Напис на табличці
На вулицю Уїльяма ШекспіраЯ дівчину недавно проводжав.Був дощ – не дощ,а просто мжичка сіраІ вулиця Уїльяма Шекспіра,Яка існує в будь-якій з держав.Я дівчину «під локоток» держав,І ми ішли з кінотеатру «Космос»,Який римується з диктатором Сомосою,Якого нахиляли з Нікараґуа…Я захопився…Але ніч така була!..І був індійський фільм «Любов і помста» —Сам по собі прекрасний привід для знайомства.Отож ми йшли по вулиці Шекспіра,По вулиці Уїльяма Шекспіра…Ні, через рисочку: Уїльяма-Шекспіра.Захоплено щось теревенив я,Всміхалася супутниця моя, —Її душа так пристрасно кипіла,Бо не могла забути – й не забулаСліпучу посмішку Ріші Капура.(А всі наші вірші, товариші, —Ніщо супроти усмішки Ріші…)…Отож, ми йшли по вулиці Шекспіра.По вулиці Уїльяма Шекспіра…Так, через рисочку: Уїльяма-Шекспіра.На вулиці нікого не було.Точніше,не було нікого видно.Ви скажете, що – ніч, і це не дивно,А я скажу: отож-бо і воно…Я відчував чийсь гострий-гострий погляд.(А власник погляду десь мусив бути поряд.)І погляд цей…супутниці моїй…Впивався… в спинку…(Ні, не нижче – в спинку.)Мені ж вертатись на автобусну зупинку…1986 р.
