Читать «Мій хрест» онлайн

Олександр Ірванець

Мій хрест

Художник

Ви думаєте – легко? Ой, нелегко. Стою один, обличчям до стіни. Мої ненамальовані лелеки Перепливають небо восени. Ви думаєте – швидко? Ой, повільно Я опускаюсь вічності на дно. З підрамника волає божевільно Розіп’яте, порожнє полотно. О, полотно! Ти що не день малієш, Мов шагренева шкіра днів моїх. Великий світ. Всього не намалюєш. І все-таки не спробувати – гріх. Ви лічите на метри чи на літри, На тонни й грами всепланетний скарб, А в мене світ вміщається в палітру. В одну палітру. В кільканадцять фарб. Вона – мій еталон між еталонів, Супутниця у швидкоплинних днях. Свої замерзлі, втомлені долоні Відігріваю на її вогнях. Вона – моя непройдена дорога На ручці пензля, мов на важелі. Ви думаєте – довго? Ой, недовго Живем на незмальованій землі. Ви думаєте – близько? Ой, далеко Той дивний край, Куди через моря Летять ненамальовані лелеки І білі пелюстки календаря… Літо 1980 р.

«Хтось говорить про гроші…»

Хтось говорить про гроші, А для мене з цих пір Листя чорної груші — Найдорожчий папір. Легко не зрозуміти, Затоптати у гній. Найжорстокіша в світі Девальвація мрій. Осінь 1980 р.

«Вже літня ніч допита до останку…»

Вже літня ніч допита до останку. Вже жовті плями в кленів на щоках. Блювотина осіннього світанку Стікає жовто по моїх шибках. На обрії, на шпичаках чорнолісу Докорчуються трупики ідей. Розпливчастий, як з полотна Чурльоніса, З туману виповза осінній день. Каноничі, 1980 р.

Перший сніг

Ніякий сніг не вічний. Але цей — Не вічний двічі. Першість завше тлінна. Мої слова загрузли по коліна У синьому снігу твоїх очей. Вмерзають, мов очеретинки, в лід. Й ця осінь – до незвичності холодна, І на небес розчахнутому тлі — Відбілені розлукою полотна, І я – самолюбивий до плачу, В стремлінні до пріоритету впертий, — Я сам собі ледь чутно шепочу: «Якщо вже бути снігом – то не першим…» І білий сніг, холодний хліб зими, Торкаючи замерзлими вустами, У долі я прошу: «Благослови Цих світлих днів розтоптані кристали…» Листопад 1980 р.

Багатообіцяюча пісенька

Все-таки ще по-божому З нами життя обійшлось: Кожному, кожному, кожному, Кожному знайдено щось. Кожному незнаменитому — Слави фужер лимонадний, Кожному Мартіну Ідену — Власний ілюмінатор. Кожній біді непрошеній Протиставляють волю, А голові непорожній — Крука над головою. Кожній дрібноті службовій Є мрія про вознесіння. Кожній великій любові — Пишне, бучне весілля. Кожному, кожному, кожному, Кожному знайдено щось. Що ж мені, що ж мені, що ж мені? Що ж?