Читать «Мій хрест» онлайн - страница 4

До французького шансоньє

Це є поезія найвища, Це є найвища простота, Коли передаються вірші, Мов поцілунки – з уст в уста. Твої пісні легкі і світлі — Їх так сприймають слухачі. Та пам’ятай: у цьому світі Є свистуни і стукачі. А ти – гітара, гілка з дерева, І ти сьогодні на кону. Скажи, кому твоя заревана Душа потрібна, ну, кому? Вдягайся модно, лайся модно, Та час від часу пригадай, Як слухав дзвона Квазімодо В глухонімому Нотр-Дам. Він припадав до дзвона тілом І разом з ним літав, літав… О, скільки тих, які хотіли Тілами битися в тіла, А язиками лізли в душі. Я й сам колись таким грішив. Пісні, мов кошенят задушених, В зубах по вулицях носив. Душа повільно прозоріла Все по ночах. А по очах Болюче вдарило прозріння: Про що кричав? Кому кричав? Є вуха, що немов корою Укриті суєтністю змін. Хай серцем слухають і кров’ю, Як Квазімодо слухав дзвін! 1984 р.

Мій хрест

Ритмічне наслідування В. С.

Сьогодні вечір, а вона – з ними. Сьогодні вітер – а я сам знову. Оце мій хрест. Зніміть його з мене. Оце – мій хрест. Зніміть мене з нього. Оце мій хрест. Я ніс його довго. Зустрів її і кинув під ноги. «Оце, – кажу, – такі мої дрова. Ти розпали мені вогню з нього». Вона сказала: – В мене є фрески. У мене храми є, на них – шпилі. Якби маленький золотий хрестик. Якби на шию, а не на спину. Тепер прийшли і кажуть: «Прощайся». Центуріони стали, як влиті. Візьміть маленьке золоте щастя. Лишіть велике кам’яне лихо!.. Хрестоносіння, кажуть, це – догма, І час новий мене змете, змеле. Оце мій хрест. Я ніс його довго. Змініть мене. Зніміть його з мене. 1982 р.

Прощальний романс

А я тебе кидаю В світі такому холодному. Всі клятви й обіцянки Раптом упали в ціні. І тільки два слова, Два слова сумління колотимуть: Пробачиш мені? Моя мила, пробачиш мені? Пробач мені, мила, Яви свою милість, пробач мені. Звільни мою душу Від того, що так їй пече. Тому ми й прощання Назвали останнім побаченням, Щоб мати надію — А раптом побачимось ще. Але ти мовчиш. Головою печально похитуєш І стук твоїх кроків Відлунює в скроні мої: «Навіщо ти кидаєш милу, Наві-щоти-ки-даєш? Це ж, може, остання любов, Тожнекидайїї!..» Останні вагання Змиває і злизує злива. Останніх благань Благенькі блакитні вогні. А я тебе кидаю, Я тебе кидаю, мила, Мов круг рятувальний, Якого хтось кинув мені. 1983 р.