Читать «Мій хрест» онлайн - страница 2

Журавель

Я журавель. Той самий, що у небі. Той самий – не синиця у руці. Як проти сонця глянути на мене, То наче сонце взято на приціл. Щось шемрало мені в громах полемік: «Хіба ж це та, омріяна зоря? Ти ж – журавель, а не нічний метелик, Чому ж летиш на світло ліхтаря?» Хіба їм зрозуміти, недотепам, На попелищах нетривких святинь, Коли навколо ніч, холодна й темна, А той ліхтар – він все-таки світив!.. Це потім лиш, безсонними ночами Я зрозумію з болем і з жалем, Що навіть з перебитими ногами Я все-таки лишаюсь журавлем. Сніги січневі і сади травневі, Я вас чекав, я довго вас шукав. Я вільний журавель. Я знову в небі. Твоя синиця – у твоїх руках. 1984 р.

««О-ля-ля! – сказав Артюр Рембо…»

«О-ля-ля! – сказав Артюр Рембо, Кулаки стискаючи в кишенях, — Знову цілять не по тих мішенях, Людство знов когось не вберегло». Так вже споконвіку повелось, Що свистить каміння у повітрі І новітні грані непомітні У мистецтві відкриває хтось. Ось прийшов і в небесах повис Високосний номер телефону, Наче заголовок фейлетону: «Альпініст не озирнувся вниз». І пілот не озирнувся вниз, Висоту хапаючи очима, Та з тієї самої причини І поет не озирнувся вниз. Голосами наших матерів Кличе нас колишнє і минуле, Але що позаду ми б не чули, Ми повинні бути угорі!

Пейзаж з вікна казарми

Планета снігом отруїлась… На землю впав замерзлий птах. А десь далеко – Україна Згоряє в голубих снігах. Ламає річка білий берег, А у проваллі берегів Стоїть самотній Пітер Брейґель В німому розпачі снігів. Палітра кругла, наче плаха, А на блідому полотні — Забронзовілий контур птаха, Який безгучно впав у сніг. Грудень 1980 р.

Трамвай

Жовтий трамвай – релятивна система. Не відривай цю хвилину від себе, Наче провину, наче кровину, Душу цю світлу, ні в чому не винну. Дівчинка з профілем Беатріче, Зміненим трохи й повтореним двічі Склом запітнілим старого трамваю — Я тебе знаю? Що за причина за цими сльозами. А за плечима: «Що ви сказали?» Вірш, мов конспект по теорії спектру, Скептик-аскет в перспективі проспекту. Вулиць знайомих не розрізняю. Я тебе знаю… – Закомпостуйте. – Будь ласка. – Спасибі… Законспектуйте на листі осики: Скоро вже стане Поміж мостами Осінь остання з твоїми вустами. Гляну в обличчя – і не впізнаю. Я тебе знаю!.. 1981 р.