Читать «Мій хрест» онлайн - страница 12

Ода гривні

Ми тебе чекали довго-довго. Наш купон нарощував нулі, А над нами з-поза Дону й Волги Кепкували кляті москалі. Та вагома, як німецька марка, Вийшла ти із сейфів НБУ, Наче Попелюшка з закамарка, В збуджену і радісну юрбу. І тепер не тільки рибу-птицю, А зробивши відповідний рух, Грошову державну одиницю Можна взяти трепетно до рук. Ще ж вона і в обіг не ходила! З неї, попід вуса вбгавши рот, Це ж очима князя Володимира Дивиться Пинзеник у народ! В школі державництва всі ми – учні. Гривня ж – це оцінка в нас така. Втілилися в ній реформи Кучми І державна мудрість Кравчука. Тож не ліри чи якісь динари, А вона в свій номінал вміща Полум’яність Чорновола й Хмари, Зваженість Олійника й Плюща. Чи ж перцівка гірша «Абсолюту»? (Дегустатор хто – то й відрізняй!) Батьківщину, матір і валюту Більше не міняєм – так і знай! Наша предковічна, наша древня, Наша світанково-молода По планеті вже крокує гривня, І повік тверда її хода!!! Вересень 1996 р.

Любіть!

Любіть Оклахому! Вночі і в обід, Як неньку і дедді достоту! Любіть Індіану! Й так само любіть Північну й Південну Дакоту. Любіть Алабаму в загравах пожеж, Любіть її в радощі й біди! Айову любіть! Каліфорнію теж! І пальми крислаті Флориди! Дівчино! Хай око твоє голубе, Та не за фізичнії вади — Коханий любити не стане тебе, Якщо ти не любиш Невади! Юначе! Ти мусиш любити стократ Сильніше, ніж любиш кохану, Колумбію-округ і Джорджію-штат, Монтану і Луїзіану! Любити не зможеш ти штатів других, Коли ти не любиш по-братськи Полів Арізони й таких дорогих Просторів Аляски й Небраски. Любов цю, сильнішу, ніж потяг до вульв, Плекай у душі незникому. Вірджинію-штат, як Вірджинію Вулф Люби! І люби – Оклахому! Весна 1992 р.

Вірш до рідної мови

Як ти звучиш калиново-дубово, Рідна моя, моя матірна мово! Слово м’яке, оксамитове, байкове. Слово є дідове. Слово є батькове. І Білодідове. І Сивоконеве. І Чорноволове вже узаконене. В соннім спокої вогонь твій ледь бився. Але страху я тоді натерпівся! З тої халепи не вийшли б ми зроду, Кляпи, здавалось, в ротах у народу. Та щоб підняти тебе із гробовищ, Встали до герцю Жулинський, Грабович! Щоб воскресити тебе з домовини, В діло пішли каменюки й дубини. Вороне чорний! Даремно ти крячеш! Ріднеє слово жиє і є – бачиш? Рідна моя, українськая мова Житиме вічно – кльова, фірмова! Серпень 1992 р.