Читать «Мій хрест» онлайн - страница 13

Відкритий лист

до прем’єр-міністра Канади Браяна Малруні та генерал-губернатора Романа Гнатишина від трудящихколгоспу «Шлях Ілліча» (закреслено) «Шлях Ільковича»

Ми тут не можем ні пити, ні їсти, Ані читати газети й книжки, Доки квебецькі сепаратисти Тіло твоє деруть на шматки, Многостраждальна ненько-Канадо! Нас вже дивує твоя німота. Що вони хочуть? Чого їм ще надо? Що їм іще там у вас не хвата? Ми вже не дивимось і Маріанну Через отой ваш бедлам-тарарам. Ми вже писали про це й Міттерану. (Хто він, до речі, той Міттеран?) Ми й до Бутроса, й до Галі напишем, Ми і до Лондона вдарим чолом. Ви там не панькайтесь, пане Гнатишин, З тим оборзілим французьким хамлом! Ви нам лиш свисніть – ми все тут залишим, Зразу й приїдемо. Цілим селом. 1992 р.

Латино-українська величальна

І для кожного козаченька, Від нетяги до отамана, Є одна Україна-ненька, Але є ще й Панама-мама. Київ – мать городів панамських, Сальвадорських і сурінамських, І пуерто-, і коста-риканських, І радянських, і пострадянських, — Всіх, де чують себе панами Громадяни країни Панами. Лийся, пісне моя, мов текіла! Досягни мудреця і дебіла, І нарколога, і наркомана — Всіх нас криє мама-Панама. А як нам уже майже хана, Спрагло губи шепнуть «Пана…» Маєм встати. І знов над нами Шелестить знамено Панами! Грудень 1998 р.

Два нежданих верлібри

Перший нежданий верлібр

«The shadow of your smile» У підземному переході. В цій черзі з п’яти чоловік По каву стою я один. Двоє спереду й двоє позаду — Два рази по сто і дві крабові палички. Світ дивовижно симетричний. Він стоїть не на трьох китах, А на чотирьох крабових паличках. На жаль, я не знаю їхнього смаку — Я не підкусюю основ світобудови. Грудень 1999 р.

Другий нежданий верлібр

Ви ж таки люди, не собаки.

Т. Г. Шевченко

Якби в нас було правове суспільство, я першим подав би позов: «Олександр Ірванець versus, країна, людство, весь світ» за очі щенної суки, котра уклякла приречено перед торговкою у м’ясному ряду. Не за боки її облізлі, не за вим’я її обвисле — тільки за очі, з якими на мить я зустрівся поглядом. Я вимагав би лютої смерті всім винним і просто причетним. Споглядання такого страждання душу не гранить, а ранить. На жаль, я маю підозру, що зможу подати цей позов, хіба що тільки як зустрічний в часі розгляду моєї власної справи на Страшному суді. Сподіваюсь, позовну заяву прийме і не відхилить Всемогутній Господь Dog. Грудень 1999 р.