Читать «Федько у пошуках чупакабри» онлайн - страница 37

Професор, який викручував свої шорти, нараз зупинився й вигукнув:

— От йолопи! Це ж твій рюкзак на вітрі лопотів! А ми думали — бичок женеться! — розреготався він.

— Точно! — і собі засміявся Біленький. — А я жену і думаю: що ж цей Яшка так швидко бігає! Ні на крок не відстане! — потішався над собою Сашко.

— Зате скупались! — тихо докинув Павлуша. Він вважав себе винним у незапланованих перегонах, тому радів, що все закінчилося сміхом.

— А з села як швидко вийшли! — підтримав його Вірус. — Так би ще годину гуляли! т він бризнув собі на рильце прохолодною водою. — А от Яшка твій дикий копитально!

— Та його все село боїться! Нікому проходу не дає! — підтвердив Павлуша. Він бачив, що на нього ніхто не гнівається, тож йому відлягло від серця.

Хлопці ще трохи покупались. Навіть Федько хлюпався у воді, як величезна кольорова риба, чим дуже здивував друзів, які пам’ятали його страх перед водною стихією під час перших віртуальних мандрів, коли вони потрапили в гості до Маюмби. Маркіз лишень помочив хвоста, кілька разів хлебнув води і розтягнувся на пісочку.

Тим часом одяг майже висох, і в таку спеку було приємно відчувати прохолоду, натягнувши його на вологе тіло.

Біленький закинув на спину рюкзака, в якому ту ж мить умостився Вірус, і рушив до соснового лісу, що темнів уже зовсім неподалік, вказуючи дорогу до озера Чорного. За ним потягнулися друзі. Де Переймало тепер неквапом трюхикав позаду, обнюхуючи запашні квіточки.

Біленький на хвильку зупинився, пропустив хлопців та Марка наперед і пішов останнім, прикриваючи тили та вдихаючи запахи природи.

А пахощі були незрівнянні! Від них макітрилась голова і здавалося, що дорога пролягає крізь пасіку. Нагріті сонцем польові квіти віддавали себе на поталу бджолам.

У яскраво-синьому небі не було ні хмаринки. Зелені луки простягались ген-ген до обрію і ховались у полуденному мареві.

Оподалік у буйному різнотрав’ї пірнала чупакабра Нюра. їй кортіло дізнатися, що ж замислили ті хлопчиська разом зі своїм навіженим псом, який, замість того, щоб гавкати і канючити чогось смачненького, без угаву базікає, як поштарка Галя. Але свинка загубила їх з ока, коли вони ганебно тікали від Яшки, і тепер шурхала рильцем у густій траві, шукаючи слід.

Та, правду кажучи, цікавили її не хлопці і навіть не балакучий пес, а симпатичне нічне створіння з поросячим рильцем. Відколи Нюра залишилась сама, без баби Сеньки, їй дуже бракувало тепла та ніжності. Тому і тягнуло її до другої половини «Мурки», як залізний гвіздок тягне до потужного магніту.

Аж ось Чупакабра на кілька секунд затрималась біля річки, пильно придивляючись і принюхуючись, тоді плюхнулась у воду, щоб трохи охолодити своє нагріте сонцем чорне тільце, й побігла далі.

А друзі все йшли і йшли.

— Гаряче дуже! — першим не витримав Професор. — Зараз би знов у водичку!

Петрик ішов другим, дихаючи у спину Павлуші. За ним, висолопивши язика, тягнувся Маркіз. Останні десять хвилин пес уголос картав себе за те, що не поліз купатися з усіма.