Читать «Федько у пошуках чупакабри» онлайн - страница 20

Притиснувшись до землі та вихляючи філейною частиною, як молодий солдат на навчаннях, Нюра поповзла в бік шопи. Вона діяла впевнено, адже розвідувальні операції проводила чи не з самого народження — по сусідських городах та курниках.

Підлізши поближче, паця причаїлася за великим кущем.

А друзі вже майже закінчили прибирання. Залишилося дещо повиносити та попакувати у великі мішки, які тут же складені чекали свого часу.

— О! А це що? — Біленький вийшов із шопи, тримаючи в руках якусь книжку. Вона також була вкрита пилом, а один ріжок обкладинки навіть обгризли миші! — Та це ж мій «Гаррі Поттер»! — радісно вигукнув Сашко, здмухнувши пилюку та витерши книгу об штани. — Я читав його кілька років тому, як до вас у гості приїздив, і забув додому забрати.

— Кілька років тому всі його читали! — докинув Професор. — Ти згадай, що робилося!

Дійсно, тоді вся школа на перервах — а хтось і на уроках — зачитувалась цією книгою. Діти одне поперед одним хвалилися прочитаним та намагалися вплинути на вчителів завченими напам’ять закляттями. На чолі олівцем малювали шрам, як у головного героя, а у дворі розкладали невеличкі багаття та варили у бляшанках чарівні зілля. їхній однокласник Ванько Монтицький спробував навіть посипати чарівним порошком математичку Галину Петрівну. А що до його складу входила чимала частка червоного перцю, то весь клас на чолі з учителькою цілий урок дружно чхав і тер червоні очі.

Однак після того, як той же Монтицький ледь не виколов «чарівною паличкою» око своєму сусідові по парті, а кухарка тітка Женя виловила в їдальні з великої каструлі з борщем жмут «чудодійної» трави та якогось цурпалля, чарівницький запал, під тиском директора, дещо ослаб. Хоча його відгомін ще довго давався взнаки. То хтось із першачків намагався з розгону пройти крізь стіну власного класу, а то, коли учні прибирали шкільний двір, хтось вирішував, ніби вміє літати на мітлі, і стрибав з нею з баскетбольної вишки, ризикуючи скрутити в’язи.

— Хто ж тебе, маленька, до сараю затягнув? — звернувся до книжки Сашко. Серію про Гаррі Поттера він прочитав на одному подиху. Доти таких грубих книжок він ніколи не дочитував до кінця. Ну не вистачало терпіння — і все тут! Як не старався, але більше половини подужати не міг. А тут — наче пошесть захопила! Кожної хвилини намагався прочитати хоч трохи, хоч абзац. А ввечері — взагалі проблема! Вже і спати пора, і тато з мамою про це «м’яко» натякають, а відірватись несила!

Біленький акуратно простелив стару газету, поклав книгу на неї і придавив знайденим камінцем, щоб вітер не тріпав сторінки. Професор із якоюсь незвичайною шанобливістю споглядав за його діями. Малий Барабаш теж застиг, як солдат у почесній варті. І хоч кілька років тому він ще не вмів читати, але всі фільми, зняті за книгами про хлопчика-чарівника, він передивився, і то не по одному разу. Завдяки їм вивчив усі закляття і славився серед вуличних хлопчаків як експерт із магії.

Лише Маркіз не міг зрозуміти захоплення друзів. Цієї книжки він не читав. На його думку, літературою, гідною уваги, була стара англійська та іспанська класика, італійська поезія або історичні романи. Правда, іноді, до свого сорому, пес потайки від Петрика зачитувався детективами Аґати Крісті, але про це (йому так здавалось) ніхто і не здогадувався!